Лекція перша:

ВИТОКИ (ПОЧАТКИ) ТА ФЕНОМЕН КОНСТИТУЦІЇ

__________________________________________________________

1.1. Етимологія слова “конституція”. “Constitutio” і “Lex fundamentalis”.

1.2.Умови та причини появи (виникнення) перших конституцій.

1.3. Загальна характеристика перших конституцій (конституційно-правових систем).

1.4. Огляд основних теорій конституції.

__________________________________________________________

Тексти до ілюстрацій:

 Ілюстрація № 1.1.

 Арка Костянтина, пам’ятник Цезарю Августу (м. Рим)

“S.P.Q.R.” - “Senatus Populusque Romanus” (сенат і римський народ /.../).

 Ілюстрація № 1.2.

 Фердинанд Лассаль (1825-1864)

 Лассаль (Lassalle) Фердинанд (11.04.1825, м. Бреслав, тепер Вроцлав, Польща – 31.08.1864, м. Женева) – німецький філософ, публіцист і політичний діяч. Навчався в Бреславському та Берлінському університетах (філософія, історія, класична філологія), був учасником революційних подій 1848-49 рр. в Німеччині, неодноразово був арештованим та відбував тюремне ув’язнення. Вважав себе прихильником соціалізму, демократії та мирних шляхів розв’язання соціальних проблем (найширше застосування загального виборчого права, агітації, петицій і т.д.). І.Я.Франко вважав Ф.Лассаля одним із “головних вчителів соціалізму”, а радянська політична література – “опортуністом”. Ф. Лассаль, чи не вперше в юридичній науці, попробував розмежувати явища “писаної” та “реальної” конституції. Основні праці: “Філософія Геракліта Темного з Ефесу”(1858), “Система набутих прав”(1861), “Про сутність конституції”(1862) та інші. Вбитий на дуелі.

 Ілюстрація № 1.3.

 Джон Локк (1632-1704)

 Локк (Locke) Джон (29.08.1632, м. Рінгтон, графство Сомерсет – 28.10.1704, м. Ост, графство Ессекс) – англійський філософ, правознавець, політичний діяч, основоположник лібералізму та ідеолог “Славетної революції” 1688-1689 рр. Випускник Вестмінстерської школи та коледжу Христової церкви Оксфордського університету. Працював викладачем грецької мови і риторики в Оксфордському університеті, був на державній (адміністративній та дипломатичній) службі, певний час вимушено перебував в еміграції. Займався науковими дослідженнями, в яких значну увагу надавав питанням миру і безпеки, поділу влади (законодавча, виконавча, федеративна), природних прав та свобод людини, народного суверенітету. Частина його політико-правових ідей та поглядів пізніше стане своєрідною теоретичною серцевиною вчення про конституційну державу та конституціоналізм. Основні праці: “Листи про віротерпимість” (1689), “Два трактати про державне управління” (1690), “Думки про виховання”(1693).

 Ілюстрація № 1 .4.

 Шарль Монтеск’є (1689-1755)

 Монтеск’є (Montesguieu) Шарль (Шарль Луї де Секонда, барон де Ла Бред і де Монтеск’є (18.01.1689, замок Ла Бред біля м. Бордо – 10.11.1755, Париж) – французький мислитель, правознавець та політичний діяч. Випускник католицького коледжу та університету м. Бордо (правознавство). Працював суддею, подорожував країнами Європи, займався науковими дослідженнями (філософія, правознавство). Монтеск’є був яскравим прихильником теорії природничого права, вважав державу результатом свідомої діяльності людей, а не продуктом Божої волі. При цьому саме люди добровільно делегують свою волю (владні повноваження) правителям під час організації самої держави. За Монтеск’є, ні в монархії, ні в республіці не може бути політичної свободи без поділу влади на окремі частини (гілки). Його пропозиція поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову стала пізніше класичною та однією із чільних засад європейського конституціоналізму. Основні праці: філософсько-епістолярний роман “Перські листи” (1721), “Загальний трактат про обов’язки” (1725), трактат “Про дух законів, або Зв’язок, який закони повинні мати зі структурою кожного уряду, звичаями, кліматом, релігією, комерцією і ін.” (1748).

 Ілюстрація № 1.5.

 Жан-Жак Руссо (1712-1778)

 Руссо (Rousseau) Жан-Жак (26.08.1712, Женева – 27.07.1778, Ерменонвіль, Франція) – французький письменник та філософ. На початках – короткочасне навчання в судового писаря, в гравера, в духовній семінарії (м. Аннесі), пізніше – вивчення музики в Безансоні та невдала спроба стати професійним композитором і викладачем музики. Працював вихователем, приватним секретарем, подорожував у пошуках праці, займався театрально-літературною та науковою діяльністю. Основні політико-правові праці: “Роздуми про походження і засади нерівності між людьми”(1754), “Про суспільну угоду, або Принципи політичного права”(1762), “Проект Конституції для Корсики”(1765), “Міркування щодо урядування в Польщі”(1772). Основою політико-правової концепції Руссо була ідея народного суверенітету, яку останній визначив як невідчужувану та неподільну владу народу, керовану його спільною волею. При цьому, Руссо був яскравим прихильником пріоритетності безпосередніх форм реалізації народного суверенітету. Ідеї народного суверенітету згодом закріпилися в абсолютній більшості конституцій різних країн світу.

 Ілюстрація № 1.6.

 Сергій Шелухін (1864-1938)

 Сергій Павлович Шелухін (07.10.1864, с. Деньги Золотоніського повіту Полтавської губернії – 1938, Прага) – український громадсько-політичний діяч, учений-правознавець, поет. Закінчив юридичний факультет Київського університету (1888). Працював на різних судових посадах, а після революції – член Центральної Ради, Генеральний суддя УНР, міністр судових справ УНР (уряд В. Голубовича), Міністр юстиції УНР (Уряд В. Чехівського), професор Українського Вільного Університету в Празі (1921-1938). С. Шелухін – один із авторів меморандуму, відправленого Версальській мирній конференції на ім’я Президента США В. Вільсона, в якому обґрунтовувалось історичне право українського народу на створення незалежної держави на підставі історично-правових основ та факту зречення Миколи ІІ. Основні праці: “Варшавський договір між поляками і Петлюрою”(1926), “Історико-правні підстави української державности”(1929), “Україна – назва нашої землі з найдавніших часів”(1936).

 Ілюстрація № 1.7.

 Леон Дюгі (1859-1928)

 Дюгі (Duguit) Леон (04.02.1859, Лібурн, департамент Жиронда -18.12.1928, м. Бордо) – відомий французький правознавець. Закінчив факультет права університету Бордо (1881), працював професором цього ж університету (1886-1928), читав курси конституційного та адміністративного права. На початках був прихильником органічної школи права. Згодом створив концепцію солідаризму, за якою сутність та зміст держави і права (а відповідно - їхні основні функції та цілі), ґрунтуються на принципі солідарності всіх членів суспільства. При цьому, класову боротьбу Дюгі називав “злісним винаходом” та “вигадкою марксизму”. Серед головних ідей концепції Дюгі – тези про державно-правові засоби зміцнення соціальної солідарності через відмову від поняття суб’єктивного права, створення “корпоративної” держави і т.д. Основні праці: “Функції сучасної держави”(1894), “Трактат про конституційне право”(т. 1-5, 1911-25), “Перетворення державного права”(1913) та інші.

Схеми:

№ 1.1. – “Виникнення конституцій (як правових фіксаторів зміни владних відносин у державі)”.

№ 1.2. – “Основні теорії конституції”.