/ ГоловнаАвторські сторінкиАвторська сторінка Д-р Петра СтецюкаПублікаціїОснови теорії конституції та конституціоналізмуЛекція шоста6.4. Від Конституційного договору до Конституції України 1996 року. Субота, 05 Березня 2016  
швидкий перехід
сервіс

15.01.2005, 15:03

 6.4. Від Конституційного договору до Конституції України 1996 року.

 

 Пошук шляхів виходу із кризового стану спочатку привів до ідеї прийняття “Конституційного закону про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, а згодом, коли стало зрозумілим, що даний закон парламент може не прийняти (оскільки для його ухвалення вимагалася кваліфікована більшість), і до укладення Конституційного Договору між трьома (законодавчою, виконавчою та судовою) або принаймні між двома (законодавчою та виконавчою) гілками влади.

 18 травня 1995 року Верховна Рада України більшістю голосів народних депутатів прийняла Закон “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, однак проект Закону України “Про застосування Закону України “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні” та зміни Конституції (Основного Закону) України у зв'язку з його прийняттям” не набрав необхідної кваліфікованої більшості (2/3) голосів. За таких умов, обидві зацікавлені сторони – Верховна Рада України і Президент України – погодились на укладення між ними Конституційного Договору. 8 червня 1995 року Верховна Рада більшістю голосів ухвалила пропозицію народних депутатів декількох депутатських груп (фракцій) про укладення Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України, а також схвалила текст самого Договору. Парламент України фактично дав згоду на те, щоб на період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні здійснювалась на засадах, визначених Законом “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні” від 18.05.95 р., при цьому положення Конституції України 1978 року діють лише в частині, що узгоджується з Конституційним Договором. Конституційний Договір було підписано Президентом України і від імені парламенту – Головою Верховної Ради України та більшістю народних депутатів України (понад 350 підписів народних депутатів). Договір набрав чинності з моменту його підписання.

 Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" (8 червня 1995 року) складався з преамбули, восьми розділів ("Загальні положення", "Верховна Рада України", "Президент України", "Уряд України – Кабінет Міністрів України", "Суди України", "Прокуратура України", "Місцеві органи державної виконавчої влади та місцеве самоврядування", "Заключні положення") та декількох прикінцевих тез. Зокрема в останніх було зазначено, що положення чинної Конституції України діють лише в частині, що узгоджується з цим Конституційним Договором. Крім того, сторони Договору визнали за необхідне створення належних умов для прискорення та успішного завершення конституційного процесу в Україні з тим, щоб прийняти нову Конституцію України в термін не пізніше одного року з дня підписання Договору, та відмовились до прийняття нової Конституції України виносити на всеукраїнський референдум будь-які питання, окрім прийняття нової Конституції України, текст якої буде узгоджено сторонами Конституційного Договору.

 За Конституційним Договором Україна проголошувалась демократичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення, виражає волю і захищає інтереси всіх громадян. Державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову, а місцеве самоврядування здійснюється через територіальну самоорганізацію громадян безпосередньо та через органи місцевого самоврядування. Єдиним органом законодавчої влади проголошувалась Верховна Рада України, до складу якої входить 450 народних депутатів, обраних на чотири роки на основі загального, рівного і прямого права при таємному голосуванні. При цьому, наступні вибори народних депутатів України повинні проводитись за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Президент України проголошувався главою держави і главою виконавчої влади. Президент України як глава державної виконавчої влади здійснює цю владу через очолювані ним Уряд – Кабінет Міністрів України – та систему центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. При цьому Президент України у місячний термін після вступу на посаду або з дня відставки попереднього складу Уряду призначає Прем’єр-Міністра України, формує новий склад Уряду України. Відповідно, Уряд – Кабінет Міністрів України – було визначено як центральний орган державної виконавчої влади, підпорядкований Президентові України і відповідальний перед ним. Органами державної виконавчої влади в областях, містах Києві та Севастополі, районах областей, міст Києва та Севастополя ставали обласні та районні державні адміністрації. Головами цих адміністрацій Президент України призначає осіб обраних головами відповідних обласних, Київської та Севастопольської міських і районних Рад.

 Після довготривалої, але, на жаль, не надто плідної роботи над проектом Конституції України у секціях Конституційної комісії, її співголовами (Президентом України Л. Д. Кучмою та Головою Верховної Ради України О. О. Морозом) було прийнято рішення про створення Робочої групи Конституційної комісії. 19 червня 1995 року Розпорядженням Співголів Конституційної комісії України “Про утворення Робочої групи Конституційної комісії” з метою прискорення доопрацювання проекту нової Конституції України на основі узагальнення матеріалів альтернативних проектів та текстів розділів, підготовлених секціями Конституційної комісії, було утворено Робочу Конституційної комісії у складі 10 членів – провідних вчених-правознавців України (В.Б.Авер’янов, Ф.Г.Бурчак, А.П.Заєць, М.І.Козюбра, В.В.Копєйчиков, А.В.Корєєв, В.Ф.Погорілко, П.Ф.Мартиненко, М.П.Пухтинський, В.М.Шаповал).

 Формально, свою роботу новостворена Робоча група Конституційної комісії починала не з “чистого аркуша”, оскільки рішенням Конституційної комісії як базовий було визначено проект Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 року. Вся подальша праця над конституційним проектом проходила, як згодом згадував М.І.Козюбра, “непросто, у важких, часом виснажливих дискусіях”. Це зумовили кілька причин.

 По-перше, хоча проект Конституції від 26 жовтня 1993 р. і був визначений базовим, чимало його положень сприймалися далеко не однозначно як окремими членами Конституційної комісії, так і відповідними її секціями. Пропозиції останніх щодо удосконалення цього проекту були не просто суперечливими, а й часто взаємовиключаючими. Тому доводилось шукати варіанти тих чи інших питань самостійно, без особливої “прив’язки” до тексту зазначеного проекту, що об'єктивно призвело до розходжень із ним.

 По-друге, чимало конституційних питань, перш ніж бути втіленими в юридичні конструкції, вимагали політичного вирішення. На жаль, через жорстке політичне протистояння, яке існувало як у Конституційній комісії, так і у Верховній Раді, це не було зроблено. Їх фактично мала вирішити Робоча група, за що пізніше після завершення роботи над проектом вона піддавалася різкій (і абсолютно незаслуженій) критиці з боку політичних сил.

 По-третє, за час, що минув від 26 жовтня 1993 р., з’явилось чимало нових “неофіційних” проектів Конституції, підготовлених переважно політичними партіями, які, певна річ, не залишалися поза увагою Робочої групи. Оскільки підходи до вирішення багатьох питань (у тому числі найгостріших) у цих проектах часто були діаметрально протилежними, Робочій групі доводилось використовувати лише те, що “вписувалось” у загальну логіку Концепції нової Конституції України, втілену в базовому проекті”258.

 Наслідуючи своїх попередників, Робоча група Конституційної комісії (врахувавши по можливості і окремі пропозиції з неофіційних проектів Конституції України) підготувала на 15 листопада 1995 року нову редакцію проекту Конституції України259. Проект Конституції України, підготований Робочою групою Конституційної комісії України і схвалений цією Комісією 11 березня 1996 року, було 20 березня 1996 року офіційно внесено на розгляд Верховної Ради України, як єдиного органу законодавчої влади в державі, cпівголовами Конституційної комісії – Президентом України Леонідом Кучмою та Головою Верховної Ради України Олександром Морозом. Згодом, у процесі роботи над проектом Конституції України на початку травня 1996 року появляється узгоджений Тимчасовою спеціальною комісією, сформованою з представників депутатських груп і фракцій Верховної Ради, до розгляду у першому читанні проект Конституції України. 5 травня 1996 року Верховна Рада України створила Тимчасову спеціальну комісію з правами головної для доопрацювання проекту Конституції України (голова – М.Д.Сирота), а вже 17 травня ця Тимчасова спеціальна комісія офіційно внесла на розгляд Верховної Ради України доопрацьований проект Конституції України.

 У червні 1996 року політичне протистояння навколо питання прийняття нової Конституції України набуло особливої гостроти. Цьому безпосередньо сприяло те, що Президент України видав Указ про винесення 25 вересня 1996 року на всеукраїнський референдум проекту Конституції України. Глава держави пропонував на всенародне затвердження проект Основного Закону України, підготований Робочою групою до 11 березня 1996 року. У ситуації, що склалася, Верховна Рада України приймає рішення працювати у режимі одного засідання доти, поки робота над проектом Конституції не буде завершена. 28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилин Верховна Рада України 321 голосом "за" (при 45 – "проти", 12 – "утримались" та 17 – "не голосували") прийняла Конституцію України. Це сталося після 24-х годин безперервної роботи парламентаріїв.


реклама

/ Головна / Авторські сторінки / Авторська сторінка Д-р Петра Стецюка / Публікації / Основи теорії конституції та конституціоналізму / Лекція шоста / 6.4. Від Конституційного договору до Конституції України 1996 року. /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .