nashe pravo
/ ГоловнаРішення Європейського Суду з прав людини щодо права на об'єднанняРішення Європейського Суду з прав людини у справі Galstyan проти АрменіїНеділя, 22 Жовтня 2017  
швидкий перехід
сервіс
партнери

12.05.2008, 09:09

Рішення
від 15 листопада 2007 року
CASE OF GALSTYAN v. ARMENIA
(Application no. 26986/03)
(Огляд і витяги рішення щодо статті 11 Конвенції)

 
Заяву подано до Європейського Суду з прав людини (no. 26986/03) проти Республіки Арменія Mr Arsham Galstyan 1 вересня 2003 року.

Обставини справи

Mr Arsham Galstyan є громадянином Арменії, 1958 р.н. У 2003 році, коли тривали вибори президента у державі, він був уповноваженим представником головного опозиційного кандидата у виборах. У другому турі виборчих перегонів, які відбувалися 5 березня, заявник брав участь у низці протестів у місті Єреван, що організовувалися опозиційними партіями.
Заявник стверджував, а уряд не заперечував, що на початку квітня працівники поліції місцевого управління міста Єреван прийшли до дому заявника, проте його не було на місці. Встановивши це, заявник звернувся до управління міліції із метою з’ясувати причини візиту. У відділенні заступник голови наказав заявнику припинити брати участь у демонстраціях.
7 квітня 2003 року у місті проводилася демонстрація щодо Дня матері.
Демонстрація відбувалася на площі Mashtots. Так виглядало, що це була спрямована на критику дій уряду щодо президентських виборів.
Заявник стверджує, що уряд не взяв до уваги, що демонстрація була організована жінками, у ній взяли участь близько 30000 осіб, більшість жіночого роду. Заявник не брав участі у русі, проте чоловіки стояли обіч площі і забезпечували безпеку руху у разі можливих провокацій.
Повертаючись додому, його спинили дві особи у цивільному одязі, проте вони пред’явили посвідчення працівників міліції та доставили його до міського управління поліції.
В управління працівники склали протокол, у якому було вказано, що заявника заарештовано на площі Mashtots, і він «перешкоджав дорожньому руху та брав участь у антисоціальній демонстрації.»
Заявника було також обшукано, про що складено протокол. Також працівники поліції допитали заявника. Заявник написав письмову заяву, у якій він вказав, що брав участь у демонстрації три дня тому. Також знаючи про демонстрацію 7 квітня 2003 року, він також долучився до неї. Про неї він дізнався два дні тому. Жодних законодавчих положень щодо участі у демонстрації не порушував. Про працівник поліції подер заяву, вказавши, що там є помилка, та попросив нову написати. Коли заявник знову написав заяву такого ж змісту, працівник поліції його зупинив, коли він мав намір написати про відсутність порушення законодавчих норм, вказавши, що цього достатньо.
Працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення, у якому вказали, що «заявник брав участь у демонстрації, яка порушувала громадський порядок». Його дії кваліфіковано за статтею 172 Кодексу про адміністративні правопорушення як дрібне хуліганство. Протокол було підписано заявником. Також він підписав положення, яке вказувало про те, що йому відомі його права та що він відмовляється від адвоката.
Заявник стверджував, що його примусили підписати протокол та відмовитися від адвоката. Його утримували п’ять із половиною годин в управлінні та змушувати його підписати протокол.
Заявника переконували, що не варто залучати адвоката до такої дрібної справи, це займе багато часу. Якщо він підпише усе – його швидше доставлять до суду, який прийме рішення. Заявник погодився підписати протокол, і його о 23.00 представлено до суду.
Уряд у Європейському Суді заперечив
ці заяви, вказавши, що заявник провів в управлінні дві години та представлений до суду 19.30. А також що від адвоката він відмовився добровільно, так само і добровільно підписав протокол. Суд ухвалив рішення про застосування покарання у вигляді трьох днів адміністративного затримання.

ІІ. Заявлене порушення статті 5
Конвенції

Стаття 5 Конвенції передбачає:
«Право на свободу та особисту недоторканність
1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж вiдповiдно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:
а) законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на пiдставi обґрунтованої пiдозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобiгти вчиненню нею правопорушення чи її втечі пiсля його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на пiдставi законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню iнфекцiйних захворювань, законне затримання психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою запобiгання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортацiї або екстрадицiї.
2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумiлою для нього мовою про пiдстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього.
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положеннями підпункту с пункту 1 цiєї статті, має негайно постати перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду.
Таке звiльнення може бути обумовлене гарантiями явки в судове засідання.
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслiдок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цiєї статтi, має захищене позовом право на відшкодування.»
Проте Європейський Суд з прав людини визнав, що порушення статті 5 не обґрунтоване заявником.


III. Заявлене порушення статті 6
Конвенції

Стаття 6 Конвенції передбачає:
«Право на справедливий судовий розгляд
1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримiнального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але преса i публіка можуть не допускатися в зал засiдань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралi, громадського порядку або нацiональної безпеки в демократичному суспiльствi, якщо того вимагають iнтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторiн чи в разi крайньої необхiдностi, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згiдно із законом.
3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такi права:
а) бути негайно i детально поiнформованим
зрозумiлою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;
b) мати достатньо часу і можливостей для пiдготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або
— якщо він не має достатніх коштiв для оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають iнтереси правосуддя;
d) допитувати свiдкiв обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику i допиту свiдкiв захисту на тих самих умовах, що й свiдкiв обвинувачення;
e) якщо він не розумiє мову, яка використовується у судi, або не розмовляє нею, — отримувати безоплатну допомогу перекладача.»
Проте Європейський Суд з прав людини визнав, що порушення статті 6 стосується тільки таких положень як право на розумний строк та можливість підготовки свого захисту заявником (параграф 3 статті 6 разом із параграфом 1 статті 6).
(i) право на розумний строк та можливість підготовки свого захисту заявником
1. Кожен має право на підготовку у розумний строк та можливість захисту у суді. Обвинувачений має мати можливість організувати свій захист у належний спосіб та вплинути на результати процесу (see Can v. Austria, no. 9300/81, Commission's report of 12 July 1984, Series A no. 96, § 53; Connolly v. the United Kingdom (dec.), no. 27245/95, 26 June 1996; Mayzit v. Russia, no. 63378/00, § 78, 20 January 2005). У кримінальному процесі це включає можливість захисту себе із врахуванням результатів розслідування (see C.G.P. v. the Netherlands, (dec.), no. 29835/96, 15 January 1997; Foucher v. France, judgment of 18 March 1997, Reports 1997-II, §§ 26-38). Ці питання адекватності часу та можливостей обвинуваченого слід розглядати у контексті відповідних справ.
2. Уряд стверджував, що заявник мав достатньо часу, враховуючи, що це дрібне хуліганство, щоб вивчити справу і підготувати захист. Проте Суду не було представлено відповідних доказів такої
 можливості, а також правових положень держави, які б таке право надавали.
3. Суд встановив, що досудове розслідування тривало дві години. Уряд стверджував, що для такої категорії справ це є достатньо. Однак Суд вказав, що для заявника ці дві години не є достатнім для підготовки свого захисту, а також він має здійснюватися у адекватних умовах, а не під час затримання.
4. Також не вказано часу підготовки захисту заявника у протоколі.
5. Суд встановив порушення параграфу 3 статті 6 разом із параграфом 1 статті 6 Конвенції.

IV. Заявлене порушення статей 10 та 11
Конвенції

Заявник стверджував, що держава порушила його право на свободу висловлювання та свободу мирних демонстрацій, які гарантовані статтями 10 та 11 Конвенції.
Стаття 10 Конвенції передбачає:
«Свобода вираження поглядів
1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати i передавати iнформацiю та iдеї без втручання органів державної влади i незалежно вiд кордонiв. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати лiцензування діяльності радiомовних,
телевізійних або кiнематографічних пiдприємств.
2. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановленi законом в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi, для захисту репутацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду i є необхiдними в демократичному суспiльствi.»
Стаття 11 Конвенції передбачає:
«Свобода зібрань та об’єднання
1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.
2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління.»

B. Обставини

1. Визначення сфери порушення
6. Суд відзначав, що стаття 10 є загальною (a lex generalis) щодо стаття 11, a lex specialis. Тому немає необхідності розглядати статтю 10 окремо (see Ezelin v. France, judgment of 26 April 1991, Series A no. 202, p. 20, § 35).
7. Проте статтю 11 у цій справі u1089 слід розглядати у світлі статті 10 Конвенції. Захист особистої думки є одним із завдань свободи зібрання, передбаченої статтею 11.

2. Чи було втручання у реалізацію
свободи мирного зібрання
8. Уряд стверджував, що відсутнім було втручання у свободу зібрання, оскільки заявник сам не брав у ньому участі. Він вчиняв хуліганські дії та блокував рух транспорту. Це не можна розглядати як свободу зібрання.
9. Заявник заперечив ці твердження, посилаючись на рішення суду про те, що він «брав участь у демонстрації, яка була антисоціальною», за що і порушено адміністративне провадження.
10. Суд дослідив матеріали справи і встановив, що заявника заарештовано за порушення громадського порядку під час участі у демонстрації від 7 квітня 2003 року. Тому Суд вважає, що заявника заарештовано за поведінку під час демонстрації.
11. Суд також дослідив питання про те, чи було зібрання мирним. Жодні документи у справі не свідчать про те, що воно було заборонене. Тому Суд вважає, що воно було мирним.
12. Отож Суд вважає, що арешт за участь у законній демонстрації слід розглядати як втручання у реалізацію свободи зібрання.

3. Чи було втручання обґрунтованим

13. Втручання вважається таким, що не порушує статтю 11, якщо воно є «передбачене законом», переслідує одну чи декілька законних цілей та є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей.

(a) “Передбачене законом”

14. Уряд стверджував, що втручання є законним, адже заявник порушував дорожній рух, громадський порядок, відповідальність передбачена статтею 172 Кодексу про адміністративні правопорушення.
107. У цій справі Суд встановив, що заявника притягнуто до відповідальності на підставі статті 172 Кодексу про адміністративні правопорушення, за діяння, що порушують громадський порядок. Суд вважає, що втручання було передбачене законом.

(b) Законні цілі

15. Уряд стверджував, що втручання було необхідним для попередження порушення порядку, захисту прав інших осіб, оскільки заявник вчиняв протиправні діяння під час демонстрації.
16. Заявник заперечував блокування вулиці шляхом демонстрації. Він зазначав, що рівень ступені небезпеки не порушує принципів статті 11 Конвенції.
17. Суд встановив, що органи влади кваліфікували діяння як порушення громадського порядку, у такому розумінні вони втручалися у реалізацію свободи, слідуючи законним цілям.

(c) “Необхідне у демократичному
суспільстві”

18. Заявник стверджував, що під час демонстрації 3 квітня 2002 року не вчиняв жодних протиправних дій.
19. Заявник стверджував, що у демонстрації також брали участь близько 30000 осіб. А також, що органи влади не довели, яким чином його участь у демонстрації можна вважати антисоціальною.
20. Суд зазначив, що право на свободу зібрання є фундаментальним правом у демократичному суспільстві (see G. v. The Federal Republic of Germany, cited above; Rai, Allmond and “Negotiate Now” v. the United Kingdom, no. 25522/94, Commission decision of 6 April 1995, DR 81-A, p. 146). Це право підлягає лише обмеженню на підставі статті 11 Конвенції. Суд повинен дослідити, чи було втручання у реалізацію цього права «необхідним у демократичному суспільстві»
21. Суд вказав, що за участь у демонстрації особу не можна піддавати покаранню – саме за участь у демонстрації, яка не є забороненою, доки особа не вчиняла протиправного діяння.
22. Суд встановив, що заявник був підданий покаранню у вигляді трьох днів за «участь у демонстрації», «порушення дорожнього руху», про що вказується у рішенні національного суду. Також Суд встановив, що органи поліції не зробили жодних спроб чи заяв щодо незаконності демонстрації, а також того, що вона порушує дорожній рух. Щодо шуму, який створював заявник, та про що вказується у рішенні суду, то важко уявити політичну демонстрацію, у якій люди б не висловлювали свою позицію, збираючись разом та створюючи шум.
23. Отож Суд дійшов висновку, що заявника покарано за участь у демонстрації, а не вчинення протиправних діянь. Суд вважає таке втручання у реалізацію права на свободу зібрання як таке, що не є необхідним у демократичному суспільстві.
24. Отож Суд встановлено порушення статті 11 Конвенції.

V. Порушення статті 2 протоколу №7 до
Конвенції
Стаття 2 протоколу №7 до Європейської Конвенції передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разi необхiдностi, надає потерпiлiй сторонi справедливу сатисфакцiю.
A. Шкода
29. Заявник вимагав 2. EUR 3,570 майнової шкоди. Її розмір він обґрунтовував тим, що не міг працевлаштуватися на роботу, оскільки був арештований і вважався опозиційним діячем.
131. Однак Суду не подано відповідних підтверджень, тому Суд відмовив у задоволенні відшкодування. Натомість він присудив відшкодування у розмірі EUR 3,000 немайнової шкоди.

Рішення Європейського Суду з прав
людини:
1. Встановлено відсутність порушення параграфу 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника на справедливе та публічне слухання незалежним судом справи.
2. Встановлено порушення параграфу 1 статті 6 Конвенції у контексті параграфу 3 (с) статті 6 Конвенції.
3. Встановлено порушення статті 11 Конвенції.
4. Встановлено порушення статті 2 протоколу №7 до Конвенції.
5. Присуджено відшкодування у розмірі EUR 3,000 немайнової шкоди.


Переклад і огляд здійснено Товариством сприяння українсько-польській співпраці у галузі юридичної освіти і науки ©
Повний текст Рішення на сайті Європейського Суду з прав людини (доступний лише англійською мовою): http://www.echr.coe.int


реклама
рекламні оголошення

/ Головна / Рішення Європейського Суду з прав людини щодо права на об'єднання / Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Galstyan проти Арменії /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .