nashe pravo
/ ГоловнаЧетвер, 24 Серпня 2017  
розділи
швидкий перехід
сервіс
партнери

Особливості звернення стягнення на корпоративні права боржника

О. Угриновська, Львівський національний університет імені Івана Франка 20.01.2006, 08:08

Звернення стягнення на корпоративні права боржника є одним з найменш досліджених питань як у теоретичному, так і в практичному аспекті.

 

На практиці часто трапляються випадки, коли боржник з метою уникнення звернення стягнення на своє майно відчужує його шляхом передачі у статутний фонд іншої юридичної особи (господарського товариства чи дочірнього підприємства). При цьому такий боржник опосередковано зберігає можливість користуватися таким майном та сподівається на застосування принципу, що юридична особа не відповідає за зобов’язаннями свого засновника.

 

Визначення поняття “корпоративні права”, як це часто в нас буває, дається не в цивільному законодавстві,  а в п. 1.8. ст. 1 Закону України від 22 травня 1997 р. № 283/97 «Про оподаткування прибутку підприємств»: корпоративне право – це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частину (частку), включаючи право на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у випадку ліквідації згідно з чинним законодавством, незалежно від того, чи створено таку юридичну особу у формі господарського товариства, підприємства, що створене на власності однієї юридичної чи фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. 

 

Таким чином, можна дійти висновку, що корпоративні права існують і там, де є лише один власник (засновник) юридичної особи, наприклад, у випадку дочірнього товариства.

 

Важливим при цьому є знаходження шляхів і способів захисту суб’єктивних прав кредитора-стягувача, оскільки в більшості випадків процес звернення стягнення на корпоративні права є складним, виходячи з правової природи окремих видів юридичних осіб. Крім того варто мати на увазі, що корпоративне право містить за своєю суттю два складових елементи:

 

1) майновий елемент, який включає право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частину (частку), отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи.

 

2) управлінський елемент, який передбачає можливість участі у призначенні керівних осіб юридичної особи, участь у затвердження окремих рішень (у т.ч. стосовно розподілу прибутку, реорганізації, виділення частки, відчуження окремого майна, надання згоди на укладення певних видів угод тощо).

 

Важливим моментом є і те, що для певних видів юридичних осіб принциповим питанням є особа власника корпоративних прав, оскільки при заснуванні юридичної особи відбувається об’єднання майна і  підприємницької діяльності. Особливо це стосується повних і командитних товариств.

 

Саме тому звернення стягнення на корпоративні права може відбуватися на підставі рішення господарського суду чи ухвали про зміну способу виконання рішення, якщо виявиться, що у боржника відсутні кошти чи інше майно, на яке можна звернути стягнення.

Отже, розглянемо, на нашу думку, найбільш важливі випадки звернення стягнення на корпоративні права стосовно двох груп юридичних осіб: господарських товариств та дочірніх підприємств.

 

Господарськими товариствами є юридичні особи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

 

У контексті розглядуваного питання їх можна умовно розділити на три групи: 1) акціонерні товариства, 2) товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю, 3) повні товариства та командитні товариства.

 

Як критерій такого розподілу можна взяти важливість особи власника коопоративних прав для інших учасників господарського товариства, оскільки це значною мірою впливає на спосіб та порядок звернення стягнення на частки.

 

Найменше значення цей особистий фактор має для акціонерних товариств, тому Закон України «Про господарські товариства» і не містить якихось обмежень стосовно звернення стягнення на акції.

 

Як відомо, до акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

 

Стосовно звернення стягнення на акції відкритих акціонерних товариств, на нашу думку, не існує жодних перепон, і внаслідок відповідного рішення господарського суду особа, на яку покладено обов’язок ведення реєстру акціонерів, зобов’язана внести до нього відповідні зміни, ставши новим власником акцій стягувача.

 

Що ж до закритих акціонерних товариств, то хоча його акції і розповсюджуються між засновниками, то законодавство не встановлює обмежень щодо звернення стягнення на них, як це має місце стосовно всіх інших видів господарських товариств, а тому звернення стягнення на них має відбуватися у тому ж порядку, які щодо відкритих акціонерних товариств.

 

Другою групою господарських товариств є товариство з обмеженою відповідальністю і додаткове товариство, до якого застосовуються ті ж правила, що і до ТзОВ.

 

Згідно ст. 57 Закону звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відповідальністю за його власними зобов'язаннями не допускається.

 

При недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому ст. 55 цього Закону, яка передбачає права правонаступників учасника ТзОВ.

 

Згідно з цією статтею при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

 

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

 

Таким чином, для того, щоб стягувач набув корпоративне право у ТзОВ, необхідно дві умови:

 

1) згода стягувача увійти до складу товариства;

 

2) згода інших учасників товариства на його вступ.

 

В іншому випадку стягувач вправі вимагати виділення з майна товариства відповідної частки боржника. Стосовно цього варто зауважити, що судами, в першу чергу загальної юрисдикції, загалом сформовано практику виділення частки у випадку виходу учасника з товариства чи у випадку правонаступництва (спадкоємництва).  

 

Найбільше значення особа власника корпоративних прав має для повних та командитних товариств, оскільки їх засновники несуть відповідальність за борги товариства. При цьому до командитних товариств застосовуються правила, які діють щодо повних товариств (ст. 77 Закону).

 

Відповідно до ст. 73 Закону звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.

 

Таким чином, Закон взагалі не допускає можливості набуття стягувачем частки в таких товариствах, а лише ліквідації або виділення частки учасника-боржника.

 

Хоча в законодавстві відсутнє чітке визначення дочірнього підприємства, під ним розуміється юридична особа, єдиним власником якої є інша юридична особа.

 

Звернення стягнення на корпоративні права боржника-власника дочірнього підприємства може здійснюватись, на нашу думку, двома способами:

 

1) шляхом переоформлення корпоративного права на стягувача;

 

2) шляхом примусової ліквідації дочірнього підприємства і повернення майна, що залишилося у власності засновника (боржника у виконавчому провадженні).

 

Як перший, так і другий варіанти, безперечно, є складними, і їх реалізація потребує багато часу та великих затрат.

 

У першому випадку, крім того, значну складність буде становити оцінка корпоративного права, тобто визначення вартості чистих активів дочірнього підприємства, вартості його немайнових прав тощо.

 

Однак, вважаємо, що, оскільки корпоративне право є насамперед майновим правом і у цьому випадку не відбудеться порушення чи заторкування корпоративних прав інших осіб (як це має місце в переважній більшості господарських товариств), у законодавстві відсутні перешкоди для прийняття рішення чи ухвали господарського суду про передачу корпоративного права на користь стягувача і реєстрації у зв’язку з цим змін до статуту дочірнього підприємства.

 

Стосовно другого варіанта, то суд мав би прийняти рішення про ліквідацію дочірнього підприємства з метою виконання зобов’язань його засновника.

 

Особливо актуальним це може бути в процесі ліквідації юридичної особи – засновника у зв’язку з його банкрутством.

 

Наступним моментом, на який ми хотіли б звернути увагу, є те, чи вправі стягувач пред’являти майнові вимоги до засновників боржника-юридичної особи.

 

На перший погляд, ця проблема не видається особливо складною, тому що за загальним правилом юридична особа не відповідає за боргами засновника і навпаки.

 

Згідно з п. б) ст. 11 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства повинні виконувати свої зобов'язання перед товариством, зокрема і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами.

 

Відповідно до ст. 25 Закону у випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

 

Згідно зі ст. 50 Закону учасники ТзОВ несуть відповідальність у межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

 

Ще більший обсяг відповідальності передбачений стосовно учасників інших видів господарських товариств.

 

Тому виникає питання: чи вправі стягувач звертатися з вимогою до акціонера, який не оплатив акції, учасника ТзОВ, який повністю не вніс свою частку, учасника повного товариства і якщо так, то в якому порядку це має відбуватися?

 

При цьому варто мати на увазі, що кредитор боржника – юридичної особи і засновники не перебувають у договірних відносинах. Не існує між ними і відносин, що виникли внаслідок заподіяння шкоди. Тому, на наш погляд, який не є безперечним, безпосередньо до засновника господарського товариства, що не виконав перед ним свої стягнення, може звертатися або саме товариство, або інші засновники, оскільки вони перебувають із таким засновником у безпосередніх правовідносинах і цим порушуються їхні права.

 

Що ж до примушення такого засновника до виконання майнових обов’язків стосовно товариства для задоволення інтересів інших кредиторів, то це може мати місце лише в процесі ліквідаційної процедури, зокрема у процесі провадження справи про банкрутство.

 

Однак безперечно, що проблема звернення стягнення на корпоративні права боржника має стати предметом окремого обговорення науковцями та практичними працівниками та має бути належним чином обговорена.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція

Розробка сайту:  бiбlos.com.ua 
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .