/ ГоловнаАрхів матеріалів Середа, 16 Березня 2016  
розділи
швидкий перехід
сервіс

Релігійні права дитини: теоретичні та практичні аспекти

Оксана Ващук 25.02.2003, 18:06

 

“Політики можуть тисячі разів повторювати, що новий світовий порядок має ґрунтуватися на повазі до людських прав, але це нічого не означатиме доти, доки такий імператив не випливатиме з таємниці буття, таємниці універсуму і природи, нашої власної таємниці”.

Одним з перших, в історичному аспекті, невід’ємним правом була проголошена свобода віросповідання. Людині необхідно було відстояти свою духовну незалежність, доказати своє право приймати рішення, не оглядаючись на авторитети. За умов трансформації тоталітарної держави в демократичну, за яких ми живемо, ця тема є однозначно актуальною. Крім того, науковці зазначають, що “релігія вчить демократію “таємниці” прав людини, а демократія вчить релігію інструментарію захисту цих прав”. Тим не менше, в Україні на релігійні права практично не звертається уваги. Ми маємо конституційно забезпечене право кожного сповідувати будь-яку релігію, Закон “Про свободу совісті та релігійні організації” прийнятий у 1991 році зі змінами станом на 1996 рік, ратифіковані ряд міжнародних конвенцій. Проте суспільні відносини в галузі реалізації цього права є так само динамічними, як і будь-які інші, і така статичність у підході до релігійної свободи є неприпустима. Практика вимагає нового нормативного регулювання. Зокрема, внаслідок таких пробілів порушується низка прав дитини, і не лише релігійних.

Права дитини — це право неповнолітньої особи

Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше (Конвенція про права дитини)

Безпосередньо про релігійні права дітей ідеться тільки в Конвенції про права дитини, в якій п.14.1 говорить: держави-учасниці поважають право дитини на свободу думки, совісті і релігії. Це право відповідно до ст. 35 Конституції України включає в себе: свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Розкриває детальніше це поняття ст. 3 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 року, де сказано, що це право передбачає: свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором, відкрито виражати та вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Під релігією розуміється “духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприродного Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ. Будь-яку систему характеризує віра в трансцендентне і система зв’язків з ним.” Під свободою релігії мається на увазі свобода думати і вірити за власним бажанням, і ця внутрішня релігійна свобода є серцевиною релігійної свободи загалом. Але у випадку з неповнолітніми, ця свобода думання є керованою її ж батьками, оскільки відповідно до Конвенції про права дитини п. 14.2. держави-учасниці поважають права й обов'язки батьків та у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються. А отже, наставники не тільки мають право, але й обов’язок пильнувати за тим, до якої релігійної організації входить їх підопічний, а також за розвитком його особистих переконань, з метою з’ясування чи не справляє членство в такій організації негативного впливу на здоров’я (особливо психічне), моральність дитини, чи не гальмує його розвиток як повноцінного члена суспільства.

Тоді як ст. 3 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” зазначає, що батьки та особи, що їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Проблеми не виникає, доти, поки дитина не бажає змінити релігійну приналежність. На рівні внутрішньої релігійної свободи конфлікту немає, оскільки батьки не можуть примусити дитину певним чином думати, якщо не застосовують наркотичних чи інших психотропних речовин, певних засобів, що впливають на психіку (що є саме по собі кримінально-караним діянням). Тоді як у зовнішньому виразі (брати участь у здійсненні релігійних обрядів, ритуалів, провадження релігійної діяльності), право дитини сповідувати релігію помножене на право батьків виховувати своїх нащадків відповідно до власних переконань, як не дивно, за відсутності згоди дитини стає її обов’язком сповідувати релігію батьків. Тобто в такому випадку дитина позбавляється права змінити релігію, що є невід’ємним елементом права на свободу совісті та релігії.

Така ситуація ускладнюється тоді, коли батьки належать до так званих деструктивних сект, не кажучи про ті, діяльність яких прямо порушує закон. Перелік таких сект є дуже довгим. Не говорячи про недавню гучну справу Білого братства, негативний психологічний вплив якої довели медико-психологічні обстеження, що “виявили факт масового порушення психологічної сфери у формі релігійно-містичних реакцій”, а дії керівників цієї секти вироком Київського міського суду від 9 лютого 1996 року визнані злочинними, візьмемо до прикладу секту Свідків Єгови, що використовують контроль свідомості членів, психологічному тиску, залякуванню та іншими незаконними форми утримування членів організації, орієнтують членів організації і всю її діяльність на заперечення існуючих релігійних і культурних цінностей і агресію по відношенню традиційного способу життя людей. Крім того, вчення про кінець світу, глобальну світову катастрофу є типовим зразком провокації масового психозу, йому притаманний крайня аморальність. Але незважаючи на такі заяви науковців, дії керівників секти формально не порушують закон, відповідно не можуть бути карані. Тут натрапляємо ще на одну проблему: п.14.3. Конвенції про права дитини говорить: свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі і здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб. “Регулювати можна тільки прояви релігії, та й то лише за певних умов”, що визначені чітко в законі (ст. 212 “Порушення законодавства про релігійні об’єднання КпАП від 7 грудня 1984 року зі змінами та доповненнями, ст.181 “Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів КК України від 5 травня 2001 р.). Але вживати засобів, коли нанесена шкода інтересам дитини, вже пізно. “Після масової загибелі членів ордену “Ордену сонячного храму” (16 осіб, в т.ч. – троє дітей), яке сталося в грудні 1995 року у Франції, французька служба загальної розвідки провела детальне вивчення діяльності 173 неорелігійних утворень, що діють в країні. Результатом вивчення стала двотомна доповідь, що була опублікована. При цьому шеф розвідки Ів Бертран заявив, що метою його служби була не інвентаризація сект, а ґрунтовний аналіз того, яку шкоду суспільству може спричинити кожна з них”. Стає очевидно, що не використати зарубіжний досвід в даній справі і не попередити вчинення таких злочинів було б неприпустимо.

Отже, вирішення окресленої проблеми є можливим через внесення змін і доповнень до законодавства. По-перше, виключити ч.3 ст.3 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” або замінити її на більш демократичне формулювання: “Батьки або особи, що їх замінюють мають права й обов'язки керувати дитиною в здійсненні її права на свободу совісті та релігії методом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються”.

По-друге, слід розширити компетенцію Державного комітету у справах релігій, зобов’язати його експертну раду 1) проводити щорічні моніторинги дотримання прав людини існуючими та ново зареєстрованими релігійними утвореннями, опубліковувати результати таких досліджень у ЗМІ, 2) на основі ґрунтовного дослідження всієї діяльності таких утворень, релігійної літератури (всіх обов’язкових до виконання їх членами усних передань чи священних писань), статутних документів, скласти списки всіх деструктивних сект, що провадять свою діяльність на Україні. Держкомрелігій мусить видати наказ, де чітко визначити перелік ознак, за наявності яких релігійне утворення може бути віднесене до деструктивної секти. Такий список також має оприлюднюватися кожен рік.

По-третє. В експертну раду за посадою мають входити представники органів опіки і піклування. Крім того, покласти на органи опіки і піклування обов’язок слідкувати за дотриманням релігійних прав дітей як у всіх релігійних утвореннях, а під особливим наглядом мають бути ті утворення, що внесені до списку деструктивних сект.

Список літератури:

А. Нормативні акти:

1. Конституція України

2. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 року Відомості Верховної Ради, 1991, N 25.

3. Указ Президента України Про Положення про Державний комітет України у справах релігій від 14 листопада 2000 року N 1229/2000 // 01.12.2000 - Офіційний вісник України N 46.

Б. Нормативні акти міжнародного характеру:

1. Конвенція про права дитини прийнята Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 1989 року Док. ООН А/КЕЗ/44/25. Конвенція ратифікована Постановою ВР N 789-12 від 27.02.91р.

В. Спеціальна література:

  1. В.Коул Дерем, мол. Перспективи щодо релігійної свободи: порівняльна структура. Релігійна свобода і права людини. Правничі аспекти — Львів, 2001р.

  2. Віктор Єленський Релігійна свобода: українська реальність і світовий досвід. Релігійна свобода і права людини. Правничі аспекти — Львів, 2001р.

  3. Л.И. Спиридонов. Теория государства и права. – Москва, 2001 г

  4. Новые религиозные организации Росии деструктивного и оккультного характера. Справочник. — Белгород, 1997 Мисионерский Отдел Московского Патриархата Русской Православной Церкви.

  5. Проблема неорелігій в контексті становлення демократичних державно-церковних відносин — Київ, грудень, 1998 року Український центр економічних та політичних досліджень.

  6. Проблема неорелігій в контексті становлення демократичних державно-церковних відносин — Київ, грудень, 1998 року Український центр економічних та політичних досліджень.

  7. Релігієзнавчий словник за ред. А. Колодного і Б. Лобовика — Київ “Четверта хвиля”, 1996 р.

  8. Экспертное заключение подготовлено специалистами религиоведческой исследовательской группы Института развития личности Российской Академии образования по обращению Комитета по спасению молодежи. http://www.orthodox.org.ua

P.S. З вдячністю, відгуки або пропозиції, будь-які заперечення для дискусії, нові ідеї на цю тему чекаю за адресою  [email protected]


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Архів матеріалів /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .