Рішення Європейського Суду з прав людини
CASE OF ISMAYILOV v. AZERBAIJAN
від 17 січня 2008 року
(Application no. 4439/04)
 
Суть звернення

Заяву про порушення прав  та свобод подано громадянином Азейбарджану - Mr Ismayil Asgar oglu Ismayilov.
Заявник стверджував, що суттєве зволікання із державною реєстрацією громадської організації, засновником якої він є, становить порушення його права на свободу об’єднання,  а також, що національні суди не є незалежні та безсторонні, та національні засоби є неефективними у частині захисту прав громадських організацій.

Обставини справи

Заявник є одним із засновників організації під назвою «Гуманність та середовище» (“?nsan v? M?hit” ?ctimai Birliyi), яка створена 6 вересня 1999 року.
30 вересня 1999 року засновники звернулися щодо державної реєстрації організації до Міністра юстиції, урядового органу, який відповідальний за проведення державної реєстрації юридичних осіб. Відповідно до чинного законодавства країни, неурядові організації отримують статус юридичної особи лише після реєстрації у Міністерстві.
Приблизно через чотири з половиною місяці після подання заяви про реєстрацію, Міністерство повернуло документи засновникам, не вказавши, чи проведено реєстрацію чи відмовлено у її проведенні. Міністерство стверджувало, що статут організації не відповідає статті 1 Закону «Про громадські організації» від 10 листопада 1992 року.
Засновники виправили статут відповідно до коментарів Міністерства та 24 липня 2000 року подали знову заяву щодо реєстрації та нову версію статуту. 28 грудня 2000 року Міністерство знову відмовило, стверджуючи, що положення статуту щодо членства організації не відповідають статті 10 Закону «Про неурядові організації» від 13 червня 2000 року.
Заявники знову виправили статут та звернулися 28 серпня 2002 року щодо реєстрації втретє.
Не отримавши жодної відповіді щодо третього звернення, 25 жовтня 2002 року засновники розпочали судовий процес. У позові вони стверджували про порушення Міністерством строків реєстрації організації та просили суд зобов’язати Міністерство зареєструвати її. Також заявники вимагали компенсації немайнової шкоди. 2 грудня 2002 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, не вбачаючи нічого незаконного у діях Міністерства. Засновники подали апеляцію на рішення суду першої інстанції.
6 грудня 2002 року Міністерство знову повернуло документи щодо реєстрації засновникам. Цього разу у відмові йшлося про те, що вони не включили у статут умову про строк дії членства як це передбачає стаття 13 Закону «Про неурядові організації».
22 травня 2003 року Апеляційний Суд підтвердив рішення суду першої інстанції. 5 листопада 2003 року Верховний Суд також погодився із рішеннями нижчих судів.

ІІ. Національне законодавство та практика
А. Державна реєстрація неурядових організацій
14. Цивільний кодекс республіки Азейбарджан 2000 року передбачає:
Стаття 47. Статут юридичної особи
«47.1. Статут юридичної особи затверджується засновниками та є установчим документом…
47.2. Статут юридичної особи повинен містити назву, адресу, процедуру управління та ліквідації юридичної особи.
Статут неприбуткової юридичної особи повинен містити визначення завдання та мети діяльності….»
Стаття 48. Державна реєстрація юридичних осіб
«48.1. Юридична особа підлягає державній реєстрації відповідними органами виконавчої влади…
48.2. Порушення процедури створення юридичної особи чи невідповідність її статуту статті 47 цього кодексу є підставою для відмови у реєстрації юридичної особи….»
15. Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб» від 6 лютого 1996 року передбачає:
Стаття 9. Розгляд заяви (щодо державної реєстрації)
«Орган реєстрації під час прийняття заяви про реєстрацію юридичної особи чи представництва чи відділення іноземної юридичної особи, повинен:
прийняти документи для розгляду,
протягом десяти днів видати заявнику свідоцтво чи письмове підтвердження відмови у реєстрації, чи
переглянути документи після виправлення та протягом п’яти днів прийняти рішення про державну реєстрацію.
Закон «Про неурядові організації» від 13 червня 2000 року передбачає:
Стаття 16. Державна реєстрація неурядових організацій
«16.1. Державна реєстрація неурядових організацій повинна здійснюватися відповідними органами виконавчої влади у відповідності із законами Республіки Азейбарджан про державну реєстрацію юридичних осіб.
16.2. Неурядові організації отримують статус юридичної особи лише після державної реєстрації».
Стаття 17. Відмова у державній реєстрації
«17.1. Неурядовій організації може бути відмовлено у реєстрації лише тоді, коли існує організація із такою назвою, якщо документи для державної реєстрації суперечать Конституції Республіки Азейбарджан, цьому закону чи іншим законами Республіки, чи містять неправдиву інформацію.
17.2. Рішення про відмову у державній реєстрації надається у письмовій формі представникові неурядової організації, із зазначенням підстав відмови щодо того, які положення та статті законодавства порушено під час підготовки та прийняття документів.
17.3. Відмова у реєстрації не перешкоджає організації подати документи на реєстрацію після усунення порушень.
17.4. Рішення про відмову у державній реєстрації може бути оскаржено до суду.
В. Додаткова процедура у цивільному процесі
17. Для узагальнення національного законодавства та практики щодо поновлення цивільного процесу та перегляду рішення Пленумом Верховного Суду відповідно до процедури додаткової касації див. Babayev v. Azerbaijan ((dec.), no. 36454/03, 27 May 2004).
С. Право на звернення до Конституційного Суду
18. Конституція Республіки Азейбарджан від 12 листопада 1995 року передбачає:
Стаття 130. Конституційний Суд Республіки Азейбарджан
“V.  Кожна особа, права та свободи якої порушено законодавчим чи виконавчим органом влади, а також органами місцевого самоврядування чи судами, може подати скаргу до Конституційного Суду Республіки Азейбарджан… з метою усунення порушення прав та свобод людини»….

Розгляд справи Європейським Судом з прав людини

І. Заявлені порушення статті 11 Конвенції
1.  Заявник стверджував, що порушення Міністерством юстиції строків реєстрації громадської організації становить втручання у реалізації права на об’єднання. Оскільки було порушено законодавчо встановлені терміни реєстрації, громадська організація не могла отримати статус юридичної особи. Отож можна констатувати порушення права на свободу об’єднання, яке передбачене у статті 11 Конвенції:
Стаття 11 Конвенції про права та основні свободи людини передбачає:
 «1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об'єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.
2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і є необхідними в демократичному суспільстві.»

A. Прийнятність
1.  Сфера, якої стосується справа, та сумісність із положеннями Конвенції
2.  Уряд стверджував, що три вимоги про реєстрацію стосувалися різних організацій, адже засновники подавали різні назви та кількість засновників. Зокрема, перша процедура реєстрації стосувалася організації під назвою Науково-практичний Центр «Людство та Природа», друга стосувалася організації під назвою Громадська організація «Людство та Природа».
На другу реєстрацію подавали заяву три засновники, а третя підписана лише двома.
23. Заявники заперечили це та стверджували, що у заяві про проведення реєстрації останнього разу вказувалося на те, що вони не хочуть, щоб організація була іншою.
24. Суд не взяв до уваги заяви Уряду, оскільки відсутніми є відмінності у статутах, які подавалися для реєстрації. Також Суд дослідив, що національні суди не розглядали цю процедуру як процедуру реєстрації трьох різних організацій.
25. Суд зазначив, що розгляду відповідно до Конвенції підлягає лише третя процедура реєстрації організації. Оскільки у Азейбарджані Конвенція набула чинності 15 квітня 2002 року, Суд може розглядати процедуру з цього моменту. Тому дві відмови у реєстрації, які мали місце до 15 квітня 2002 року, не підлягають розгляду у Європейському Суді з прав людини.
Використання національних засобів захисту права
26.  Уряд стверджував, що заявник не використав усіх національних засобів захисту права.
27. Уряд зазначив, що незважаючи на те, що Верховний Суд є вищою інстанцією та здійснює касацію, заявник мав звернутися ще до Конституційного Суду. Він стверджував, що Європейський Суд у попередніх рішеннях зазначав, що Конституційний Суд є ефективним національним засобом захисту прав та свобод відповідно до Конвенції (Ramazanova and Others v. Azerbaijan (no. 44363/02, § 43, 1 February 2007).
Також Уряд зазначив, про те, що не можна вважати втручанням у реалізацію свободи об’єднання у розумінні статті 11 Конвенції відмову у проведенні державної реєстрації організації.
28. Заявники стверджували, що Конституційний Суд до 2004 року не розглядав індивідуальні звернення, а рішення Верховним Судом винесено 5 листопада 2003 року.
31.  Як ефективний засіб захисту права заявник не розглядає, оскільки у період 2004-2007 років він розглянув лише близько 60 заяв із 1600 індивідуальних звернень.
33. Щодо заяви Уряду про необхідність звернення до Конституційного Суду, Суд заявив, що тлумачення справи Ramazanova and Others  не є вірним. У справі відсутніми є підстави щодо висновку про те, що звернення до Конституційного Суду слід вважати необхідним для застосування національних засобів захисту права.
35. Суд вказав, що застосування принципу використання національних засобів захисту  у розумінні статті 35 Конвенції є забезпечення можливості країнам-учасницям усунути порушення прав людини до звернення до Суду. Проте ці засоби захисту повинні існувати не лише у теорії, але й на практиці. (Vernillo v. France, judgment of 20 February 1991, Series A no. 198, pp. 11-12, § 27).
37. У цій справі Конституційний Суд розпочав розглядати індивідуальні скарги у 2004 році, коли прийнято Закон «Про Конституційний Суд» 8 січня 2004 року, який запровадив процедуру розгляду.
38. Заявники звернулися до Суду 30 грудня 2003 року, тому не мали можливості звернутися до конституційного провадження.
40. Європейський Суд з прав людини відхиляє заперечення Уряду та стверджує, що таке звернення не є обов’язковим, якщо його можна вважати неефективним у розумінні статті 35 параграфу 3 Конвенції.

B.  Обставини
1.  Позиція сторін
43. Уряд стверджував, що відсутнім є втручання у реалізацію права на свободу об’єднання заявника.
44.  Уряд зазначив, що відсутність статусу юридичної особи не перешкоджає організації здійснювати свою діяльність. Також він зазначив, що організація видала книжку як частину своєї діяльності без наявності статусу юридичної особи.
Також Уряд стверджував, що документи на реєстрацію подані не у відповідності до чинного законодавства. Тому це не можна вважати порушенням статті 11 Конвенції.
45. Заявник стверджував, що порушення термінів реєстрації юридичної особи порушує статтю 11 Конвенції. У книзі, яка була видана, заявник зазначений як один із авторів книжки, проте організація вказана для визначення заняття та професії заявника та його громадської діяльності.

2. Оцінка Суду
48. Суд дійшов висновку про те, що de facto відмова у реєстрації протягом цього часу є нічим іншим як відмовою у реєстрації організації. Не маючи статусу юридичної особи вона не була рівною із юридичною особою, яка є зареєстрованою. Це можна розглядати як втручання в реалізацію права на свободу об’єднання ( справа Ramazanova and Others, §§ 54-60).
49. Це втручання слід дослідити щодо відповідності статті 11 Конвенції, чи воно є «передбачене законом», переслідує одну чи декілька законних цілей, які передбачені у параграфі 2 цієї статті, та були «необхідні у демократичному суспільстві» для досягнення цієї мети та цілей  ( справа Chassagnou and Others v. France [GC], nos. 25088/94, 28331/95 and 28443/95, § 104, ECHR 1999-III).
53. Стаття 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб» від 6 лютого 1996 року передбачає десять днів для реєстрації юридичної особи чи надання відмови у реєстрації юридичної особи. Якщо юридична особа подала документи, які не відповідають законодавству та мають недоліки, засновникам міністерство могло повернути  документи протягом того ж десятиденного терміну.
54. У цій справі затримання документів та відповіді міністерством тричі тривало кілька місяців. Зокрема,  третього разу з вимога про реєстрацію від 28 серпня 2002 року була відхилена через більш як три місяці. Це не відповідає національному законодавству (справа Ramazanova and Others, § 65).
Також Суд зазначив, що законодавство не передбачає засобів захисту  від ненадання відповіді щодо реєстрації.
Отож Суд дійшов висновку, що втручання у реалізацію права на свободу об’єднання не  є передбачене законом у розумінні статті 11  параграфу 2 Конвенції.
56. Тому є порушення  статті 11 Європейської Конвенції.
ІІ. Заявлені порушення статті 6 параграфу 1 та 13 Конвенції

57. Заявник також стверджував, що наявним є порушення статті 6 параграфу 1 Конвенції, національні суди не є незалежними та неупередженими. Зокрема, відповідно до законодавства Азейбарджану призначаються Міністром юстиції. Тому заявник стверджував, що за таких умов національні суди не можуть бути незалежними та захист ефективним, оскільки оскарження відмови Міністерства юстиції здійснюється до суду, який призначається цим органом.
3. Суд зазначив, що ці зауваження є такими ж, як у справі Asadov and Others v. Azerbaijan, no. 138/03, 12 січня 2006). Проте Суд дійшов висновку про те, що ці заяви не є обґрунтованими.
59. Відповідно до статті 35 параграфів 3 та 4 Конвенції ці вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

A.  Шкода
1.  Майнова шкода
4. Заявник стверджував 20 000 євро для відшкодування майнової шкоди. Він стверджував, що оскільки Міністерство не реєструвало організацію протягом кількох років, засновники організації не отримували жодних фінансових ресурсів.
36. Суд не може визначити, чи заявник отримав би певні кошти, якщо б організація була зареєстрована. Тому Суд відмовляє у задоволенні майнової шкоди.

Немайнова шкода
5. Заявник вимагав 10 000 Євро за відшкодування немайнової шкоди.
6.  На погляд Суду, відкладення державної реєстрації заподіяло моральну шкоду заявнику як засновнику громадської організації. Проте розмір шкоди є завищений. Відповідно із статтею 41 Конвенції, враховуючи спів розмірність, Суд присудив 1000 Євро відшкодування немайнової шкоди, а також податків, які можуть із цього сплачуватися.

B.  Витрати на ведення справи
7. Заявник також вимагав 2000 Євро як витрати на ведення справи у національному суді та Європейському Суді з прав людини.
Він стверджував, що ця сума також включає переклад, поштові витрати, податки та витрати на копіювання. Хоч він не мав доказів про їхню сплату, проте стверджував, що вони були здійснені.
8.  Уряд просив Суд відхилити це, оскільки відсутніми є докази.
9.  Суд дослідив, що заявник не був представлений адвокатом у національних судах, а отримав допомогу від Ради Європи у розмірі 850 Євро, та вирішив, що заявнику немає потреби виплачувати додаткових сум.

Рішення Європейського Суду з прав людини

Суд встановив порушення статті 11 Європейської конвенції про захист прав та свобод людини (права на об’єднання).
Також Суд присудив 1 000 євро для відшкодування немайнової шкоди.

Переклад і огляд здійснено Товариством сприяння українсько-польській співпраці у галузі юридичної освіти і науки ©
Повний текст Рішення на сайті Європейського Суду з прав людини (доступний лише англійською мовою): http://www.echr.coe.int