Деякі теоретичні і практичні питання реалізації Конституції України

Автор: Любомир Бориславський . Опубліковано: 12.09.03 .
Джерело: LawSchool.lviv.ua

Прийняття Конституції України 1996 року було надзвичайною подією у житті українського суспільства, яка засвідчила більш високий етап розвитку демократії, дала могутній імпульс для становлення української державності.

 

Сьогодні для українського суспільства найбільш актуальною є проблема реалізації положень Конституції, вжиття дієвих заходів щодо її неухильного дотримання. Обов’язок дотримуватися Конституції торкається всіх органів держави, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і громадян, що має основне значення для забезпечення стабільності, законності і правопорядку в державі та суспільстві.

 

Зрозуміло, що питання реалізації Конституції завжди перебувають у центрі уваги вчених-юристів, особливо конституціоналістів. Необхідність чіткої реалізації конституційних положень вимагає створення відповідної теорії, яка могла би давати відповідь на запитання: що робити для досягнення мети (реалізації).

 

Відзначимо, що ми не випадково використовуємо поняття "реалізація Конституції". Як відомо, нарівні з ним у юридичній літературі використовується термін "дія Конституції", який у багатьох випадках розглядається ледве як синонім "реалізації". Однак при існуючій лексичній близькості обох понять хотілось би звернути увагу на змістову різницю між ними.

 

Справа в тому, що Конституція діє протягом усього часу, поки вона має чинність. Це – постійний фактор державно-правового впливу на розвиток суспільства і держави. Що ж торкається реалізації Конституції, то цим поняттям охоплюється система заходів, спрямованих на перетворення в життя чинної Конституції. При цьому мова йде про систематичну, постійну, цілеспрямовану діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань.

 

Відзначимо, однак, що безпосередня дія Конституції майже не сприймається практикою. У практичній діяльності випадки вирішення конкретних справ з посиланням на Конституцію зустрічаються вкрай рідко.

 

Розробка теорії реалізації конституційних положень передбачає уточнення наших уявлень про форми реалізації (триелементна система вже сьогодні не охоплює всіх форм реалізації).

 

Реалізація конституційних положень передбачає повне втілення їх у життя. Це забезпечується:

 

а) організацією виконання конституційних положень;

 

б) безпосереднім здійсненням норм Конституції шляхом їх виконання, використання, дотримання і застосування;

 

в) контролем і наглядом за неухильним виконанням і дотриманням правових норм;

 

г) застосуванням заходів виховання, заохочення і примусу.

 

Усі форми реалізації спрямовані на те, щоб перетворити в життя виражену в Конституції волю народу.

 

Першочергове значення для реалізації Конституції мають конкретизація і розвиток її положень у поточному законодавстві. Це не означає суперечність положенню, згідно з яким Конституція – безпосередньо чинне право. В ній містяться статті, в яких зафіксована необхідність прийняття законів, спрямованих на розкриття їх змісту.

 

Статті такі можна розділити на дві групи: а) статті, в яких прямо мова йде про необхідність прийняття відповідних законів, що перераховуються поіменно; б) статті, в яких закріплено, що положення Конституції повинні бути конкретизовані в законах, але сам закон не називається. Більше того, із конституційних формулювань можна зробити висновок, що йдеться про прийняття процедурно-процесуальних законів. Хочеться звернути увагу й на те, що мова йде не про право, а обов’язок приймати закони, про які йде мова в Конституції.

 

Після введення в дію Конституції України 1996 року Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні повинна була прийняти майже 50 законів, які безпосередньо випливали з Основного Закону. Йдеться про базові закони в різних сферах соціальної практики. Однак, на жаль, багато з них так і не були прийняті; значна кількість нормативно-правових актів не була приведена у відповідність з нормами Конституції. Неякісне регулювання, як влучно підкреслює проф. Ю. Тодика, може створити досить складну соціально-політичну і психологічну ситуацію у суспільстві, призвести до конфронтації (прикладом можуть слугувати наслідки всеукраїнського референдуму, проведеного 16 квітня 2000 року).

 

Прийняття закону створює лише юридичну можливість здійснення того, що законодавець намагається в ньому закріпити. Однак всяку можливість треба перетворити в дійсність.

 

Проблема реалізації Конституції, зрозуміло, не вичерпується сферою правового розвитку законів і нормативно-правових актів. Ця проблема охоплює, по суті, всі сторони життя суспільства, включаючи виховання свідомості, правової культури, розширення і поглиблення демократії, підвищення рівня правозастосування і т. п.

 

Проблему реалізації Конституції не можна зводити також тільки до її дії як нормативно-правового акта. Вона має також безпосередній вплив на правосвідомість. У Конституції закладений значний творчий потенціал, який не вичерпується протягом усього терміну її дії. Під впливом норм Конституції складаються переконання людей про необхідність участі в управлінні державними і громадськими справами, дотримання правових норм, поваги до прав та законних інтересів громадян.

 

Наукова розробка проблем реалізації Конституції відіграє, безперечно, важливу роль у забезпеченні втілення на практиці принципів і норм нової Конституції України.

 

Усе вищесказане має безпосередню причетність до посилення стабільності Конституції. З моменту прийняття Конституції України 1996 року і до сьогодні чути заклики про скасування посади Президента країни, перегляд положень Конституції стосовно власності, компетенції парламенту, а то і взагалі прийняття нової Конституції. Це не що інше, як черговий прояв намагання деяких сил, які прагнуть влади, перекроїти Основний Закон "під себе". Подібне спостерігалося і раніше, коли на початку 90-х років у Конституцію України були внесені поправки. Ці поправки, тим не менше, не зміцнили основи конституційного ладу і не тільки не стали на перешкоді конституційній кризі, але в чомусь, можливо, навіть сприяли їй.

 

Подібні настрої шкодять Україні; з ними не можна домогтися її стабільного розвитку у демократичному напрямі в рамках права. Ніхто не вважає чинну Конституцію вершиною правової досконалості. Однак небезпечною ілюзією є переконання, що постійні перекроювання Конституції, навіть із бажання "покращити" її, підуть суспільству на користь. Пора, зрештою, навчитися жити за чинною Конституцією, поважати закони держави, збагачувати їх зміст правозастосовною, перш за все – судовою, практикою. Це завдання в Україні, на жаль, усе ще актуальне.