Наука “Сорy – Paste”

Автор: Євген ПІДЛІСНИЙ // www.ukrjurist.com . Опубліковано: 30.09.05 .
Джерело: LawSchool.lviv.ua

Даний передрук здійснений з дозволу редакції журналу "Український юрист".

Як відомо, скільки існує освіта, стільки ж існує плагіат у різних формах

 

Якщо раніше традиційним «навчальним шахрайством» було списування у сусіда по парті, то науково-технічний прогрес суттєво розширив кордони плагіату: тепер списують курсові та дипломи і навіть дисертації з монографіями. До того ж, завдяки бурхливому розвитку Інтернету, процес «списування» якісно спростився — в мережі нескладно знайти потрібну роботу та швидко її перетворити на свою або, як варіант, — замовити за певну суму роботу на потрібну тему. Переробити титульну сторінку — ось що нерідко залишається зробити студентам при підготовці письмових робіт.

 

Боротьба з плагіатом у стінах вітчизняних навчальних закладів найближчим часом не має перспектив, адже професура передпенсійно-го і пенсійного віку та й значна частина викладачів, зазвичай, суттєво відстає від студентів та дисертантів у комп'ютерній грамотності, а змусити написати диплом від руки навряд чи хтось наважиться. До того ж самі роботи нерідко читаються ними по вертикалі чи по діагоналі.

 

Чудо-програма

 

Студентським «хитрощам», що легко проходять в Україні, немає місця в розвинутих державах світу. Тому, вирушаючи на навчання за кордон, варто враховувати, що такі звичні для українського навчального процесу речі, як списування та перекачування різнорідних робіт з Інтернету, класифікуються однозначно як плагіат і лише псують подальше навчальне життя бажаючому присвоїти чужу працю. Є випадки, коли до студентів з України за такі випадки застосовувалася «вища міра» університетського покарання — відрахування з навчального закладу. Для багатьох вітчизняних студентів це може здатися дивним, але на Заході до категорії «плагіат» відносяться також цитати без посилання на джерело.

 

З метою зниження вірогідності студентського плагіату до нульової відмітки, у Західних країнах вводяться системи комп'ютерної перевірки студентських робіт на плагіат. Найбільш відома -- розроблена каліфорнійською компанією I-parad-igms спеціальна онлайнова програма (www.turnitin.com). Дуже швидко допомога викладачам перетворилася на вигідний бізнес, який I-paradigms приносить чималі прибутки — права на використання програми turnitin.com придбали навчальні заклади 80 країн світу і, зокрема, більшість британських університетів. За інформацією компанії-розробника, в окремі періоди за допомогою «анти плагіатора» перевіряється кілька десятків тисяч робіт протягом одного дня, і зацікавленість навчальних закладів у даній програмі та в інших подібних до неї постійно зростає, чому сприяє і сам розвиток плагіату. Варто зазначити, що використовується turnitin.com переважно відкрито, а самі викладачі пояснюють це тим, що так вони спонукають студентів до самостійного опанування наукою.

 

 Що ж до характеристик самої чудо-програми, то слід зауважити, що вона забезпечує доступ до більш ніж 4 з половиною мільярдів робіт, що були видані як в самому Інтерне-ті, так і перевірялися за її допомогою, а також друковані роботи за останнє десятиріччя. Крім того, програма щоденно додає до своєї бази даних 40 мільйонів сторінок. Тигпіііп.сот дозволяє визначити не лише ступінь та джерела плагіату, але й виявити реальну кількість використаних джерел.

 

 Перші 40 тисяч перевірених за допомогою turnitin.com робіт виявили невтішний для викладачів результат: 30 відсотків робіт значною мірою містили плагіат. А от перший досвід сканування студентських робіт в Абердінському університеті (Шотландія) навіть викликав серед професорів пропозиції скасувати реферативну форму оцінювання знань і перейти виключно до безпосереднього тестування. Зміни таки сталися, проте, не настільки радикальні: викладачі обмежилися лише введенням нових методик затвердження тем письмових робіт і зобов'язали своїх колег перевіряти всі письмові роботи на існування плагіату.

 

Боротися безперспективно

 

На сьогоднішній день в Україні подібні сервери відсутні і їхня поява найближчим часом навряд чи очікується. Тому викладачам доводиться покладатись, у першу чергу, на власну інтуїцію та досвід. Так, зокрема, вітчизняні викладача з підозрою ставляться до занадто якісних робіт, які вони, часто не без підстав, вважають «не підйомними» для більшості студентів. Не залишаються непоміченими і заідеологізовані фрази та завелике використання старих джерел, до яких відносяться навіть видання дев'яностих років. Крім того, студенти не завжди читають «свої» роботи. Проте, і в таких випадках довести, що має місце плагіат — надзвичайно складно.

 

 З розповсюджувачами плагіату боротьба виглядає безперспективною, оскільки ані сайти, на яких розміщуються студентські роботи, ані фірми, що цілком легальне надають послуги з їх написання, ані самі сту-денти-користувачі послуг не порушують закон. Власне кажучи, навіть на Заході, де з плагіатом борються значно ефективніше, за подібні випадки до адміністративної, а тим більше кримінальної відповідальності, не притягують. Просто там такими справами займатися не дуже вигідно і занадто ризиковане. Тому вітчизняні студенти знаходяться у значно вигіднішому становищі у порівнянні зі своїми західними колегами не лише завдяки відсутності технологічних можливостей впіймати на плагіаті, а також і з огляду на те, що коло пропозицій у вітчизняному Інтернеті значно ширше, ніж на Заході. Крім того, серед сайтів, якими користуються українські студенти, більшість складають безкоштовні сервери (нерідко з солідною базою робіт), особливо із загальних дисциплін, у той час як в Європі та США безкоштовних «рефератно-дипломних» сайтів значно менше.

 

 «Корисних» сайтів із колекціями рефератів, курсових та дипломних робіт в українському та російському сегментах Інтернету (в останньому є також чимало україномовних робіт) дійсно багато і вони користуються неабияким попитом, особливо під час «гарячих» сесійних сезонів. Саме вони кілька разів займали 19 з 20 перших місць у розділі «Освіта» одного з найбільших Інтернет-каталогів Rambler, причому після росіян найбільшими користувачами ресурсу є українські студенти. Крім того, слова «реферат» та «курсова» є одними з найпопулярніших у запитах.

 

Робота на замовлення

 

Оголошення про «швидку допомогу» студентам напередодні сесій вже давно стали одними з таких, що найчастіше зустрічаються на міських парканах та стовпах виконання письмових робіт на замовлення стало сьогодні одним із різновидів малого бізнесу, який найчастіше самі підприємці відносять до розряду інформаційних послуг. Роботи, що виконуються такими конторами, небезко-штовні, але їхня якість суттєво вища за більшість робіт з Інтернету, до того ж основний контингент виконавців платних робіт солідний: це в основному самі викладачі та аспіранти (нерідко зустрічаються дипломовані молоді мами, що, сидячи в декреті, мають чимало вільного часу — авт.). У подібних організаціях цілком реально отримати дипломну роботу через кілька днів після замовлення.

 

 Проте, окремі організації, що спеціалізуються на наданні специфічних послуг студентам, навіть виявляють принциповість: автори одного з найбільших Інтернет-банків рефератів принципово не приймають замовлення з медицини та педагогіки, пояснюючи це небажанням допомагати здобувати освіту тим, у кого потім не хотілося б лікуватися і кого не хотілося б бачити вчителем своєї дитини. За словами того ж автора, «роботи на замовлення — це не плагіат, а купівля роботи, виконаної стороннім автором і якщо причина такого вчинку — невміння студента писати роботи, то в цьому немала провина викладачів, які не навчили його займатися науковою роботою». Більшість викладачів та спеціалістів з авторського права з таким висновком не згодні, оскільки у такому випадку має місце присвоєння студентом собі авторства придбаної роботи і є порушенням студентської етики, якої, щоправда, за великим рахунком в Україні не існує.

 

 Як відомо, звичка — друга натура. Звикнувши до плагіату ще зі студентських років, не гребують ним і молоді науковці: аспіранти та здобувачі. Сьогодні на замовлення виконуються не лише студентські роботи, але й пишуться дисертації, необхідна для захисту кількість публікацій, готуються тексти виступів і навіть відповідей на питання, що будуть задаватися на захисті.

 

 Ефективності такого бізнесу сприяє і солідна інформаційна база «тіньового сектора» науки: так, на одному із саитів для молодих науковців міститься інформація про те, що у розпорядженні його авторів більше, ніж півтори тисячі дисертацій та доступу до більш ніж 20 тисяч робіт, які були захищені переважно в останні роки. Проте, такий обсяг дисертаційної інформації є лише в Українському інституті науково-технічної та економічної інформації, куди науковці в обов'язковому порядку передають копії своїх робіт, що наводить на певні роздуми. Аналогічна проблема спіткала і росіян. Як один із варіантів її вирішення, можна вважати введення у Російській державній бібліотеці правила, згідно з яким тексти дисертацій надаються за згодою авторів зі сплатою певної суми останнім.

 

Показовий випадок

 

На думку деяких науковців, ефективним засобом боротьби з плагіатом у науковій сфері стало б показове притягнення плагіаторів до кримінальної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав. Як показовий приклад, можна згадати випадок, що мав місце кілька років тому в Іркутську. Один місцевий докторант у своїй монографії використав результати досліджень кількох своїх колег, не зробивши відповідних посилань та без їхнього відома. Коли плагіат було викрито, він лише заявив, що звинувачення безпідставні та не можуть бути доведені. Не врегулювавши суперечку безпосередньо з плагіатором, справжні автори добилися порушення кримінальної справи. Ця обставина змусила плагіатора вклеїти до своєї монографії, що вже вийшла, додаткові сторінки зі згадками справжніх авторів. Як не дивно, але намагання врятувати ситуацію зіграло проти докторанта і стало зайвим доказом його вини.

 

 У результаті ввесь тираж монографії було вилучено працівниками прокуратури і знищено, проте, кримінальна справа була закрита у зв»язку з примиренням сторін. Пізніше про недобросовісність наукової роботи довідалися спецрада та заклад, де мав би проходити захист, у результаті чого у захисті було відмовлено, а самому «доктору наук», який так і не відбувся, довелося звільнитися з навчального закладу, в якому він викладав. У ході розслідування викрилися також інші порушення викладача, проте, вже етичного характеру, зокрема, неправомірне використання студентських робіт та робіт своїх колег.

 

УЮ