/ Головна Середа, 06 Липня 2016  
розділи
швидкий перехід
сервіс

Виникнення права власності на підставі набувальної давності

В.Цікало 03.05.2004, 13:01

Відповідно до ст. 346 нового Цивільного кодексу України для настання правових наслідків спливу строку набувальної давності (виникнення права власності) набувачеві достатньо володіти чужим майном із дотриманням вимог, встановлених законом.

 

Для того, щоб набути право власності чи право користування на земельну ділянку з цієї ж підстави, самого володіння не достатньо. Відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України громадянин мусить упродовж строку набувальної давності користуватися земельною ділянкою, тобто вилучати з неї її корисні властивості.

 

Строк набувальної давності спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. З моменту спливу строку набувальної давності у давнісного володільця, за загальним правилом, виникає право власності на чуже майно, яким він відкрито і безперервно володів. Із цього загального правила в ч. 1 ст. 346 ЦК України зроблено виняток. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

 

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно (саме право власності та інші речеві права згідно з ч. 1 ст. 183 ЦК підлягають державній реєстрації) у цьому випадку не є підставою виникнення права власності, оскільки воно виникає на підставі набувальної давності. Реєстрація визначає лише момент виникнення права власності, але не є підставою для його набуття. Не можна погодитись із Ю.К. Толстим у тому, що державна реєстрація нерухомого майна є додатковим реквізитом набувальної давності, що має конститутивне, правоутворююче значення. Правоутворююче значення має сама набувальна давність. Однак такого значення щодо нерухомого майна вона набуває не з моменту спливу її строку, а з моменту реєстрації права власності на майно, набуте за давністю. Це означає, що право власності виникає на підставі набувальної давності і, водночас, закріплюється за новим власником у момент його державної реєстрації.

 

З моменту спливу строку набувальної давності виникає також право власності на транспортні засоби та цінні папери. Разом з тим для цієї категорії речей, а також для нерухомостей законодавець вимагає, щоб виникнення за набувальною давністю права власності на них було підтверджено рішенням суду. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 346 ЦК). З цієї норми випливає, що державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду. Це не означає, однак, що рішення суду в таких випадках є підставою виникнення права власності. Воно виникає на підставі набувальної давності. Варто погодитись із Б.Б. Черепахіним, на думку якого, рішення суду про визнання набуття права власності на підставі набувальної давності має лише правозакріплювальне, а не прововстановлювальне (конститутивне) значення.

 

На противагу набувальній давності у Цивільному кодексі України відповідно до ст. 119 ЗК України сплив строку набувальної давності не є безпосередньою підставою для виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Він є лише умовою застосування інших способів встановлення цих прав. Так, відповідно до ч. 1 ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.  Причому згідно з ч. 2 ст. 119 Земельного кодексу передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим кодексом.

 

На підставі цих норм можна зробити висновок про те, що набувальна давність за Земельним кодексом України не є підставою виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою, юридичним фактом яким безпосередньо встановлюється відповідне речеве право. Вона є умовою для виникнення цих прав з інших підстав, передбачених Земельним кодексом України.

 

Виникнення права власності на підставі набувальної давності повинно підтверджуватися у процесуальному порядку, передбаченому для встановлення фактів, що мають юридичне значення (глава 37 ЦПК України). Цим шляхом іде, зокрема, судова практика Російської Федерації. Відповідно до постанови Пленуму Вищого арбітражного суду РФ від 31 жовтня 1996 р. № 13 арбітражному суду серед інших справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, підвідомчі справи про встановлення факту добросовісного, відкритого і безперервного володіння як своїм власним нерухомим майном протягом 15 років або іншим майном протягом 5 років.

 

Набувальна давність є юридичним фактом. Отож, якщо в суді буде встановлено факт спливу строку набувальної давності, це означатиме, що право власності виникло. Рішення суду про встановлення факту спливу строку набувальної давності не замінюватиме собою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а буде підставою для її проведення.

 

Підтвердження судом виникнення права власності на підставі набувальної давності може відбуватися не лише в окремому провадженні, а й при вирішенні спору. Якщо при розгляді справи про встановлення факту спливу строку набувальної давності виникне спір про право, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз’яснити заявникові його право подати позов на загальних підставах. У порядку позовного провадження, у разі виникнення спору, може бути підтверджено набуття права власності за давністю також на речі, які не передбачені в ч. 4 ст. 346 Цивільного кодексу України. У зв’язку з цим доповнення Цивільного процесуального кодексу України самостійною категорією справ окремого провадження про набуття права власності за давністю (новою главою ЦПК), як це пропонують окремі вчені, видається недоцільним.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .