ЮРИСПРУДЕНЦІЯ он-лайн Актуальні проблеми правового регулювання місцевих виборів

Актуальні проблеми правового регулювання місцевих виборів

Денис КОВРИЖЕНКО, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив / 02.07.2004, 12:12

Загальна характеристика положень нового Закону

1. Згідно із Законом вибори депутатів сільських та селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища. Вибори депутатів районних у містах рад, міських рад, районних, обласних, міських міст Києва та Севастополя рад, Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати (далі – виборчі списки) від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами території відповідної громади. Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному округу, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади. Обраним депутатом, сільським, селищним, міським головою вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувалися в цьому окрузі та при умові, що кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів виборців, які не підтримали жодного з кандидатів у окрузі. Право на участь у розподілі депутатських мандатів у багатомандатному окрузі набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків місцевих організацій партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

2. Чергові місцеві вибори призначаються не пізніше як за 120 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів.

3. Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради має становити при чисельності:

до 3 тисяч виборців – від 16 до 26 депутатів;

до 5 тисяч виборців – від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч виборців – від 26 до 36 депутатів;

до 50 тисяч виборців – від 30 до 46 депутатів;

до 100 тисяч виборців – від 36 до 50 депутатів;

до 250 тисяч виборців – від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч виборців – від 50 до 76 депутатів;

до 1 мільйона виборців – від 60 до 90 депутатів;

до 2 мільйонів виборців – від 76 до 120 депутатів;

понад 2 мільйони виборців – від 76 до 150 депутатів.

4. Територіальні виборчі комісії утворюються відповідно сільською, селищною, міською, районною у місті, районною, обласною радою, Верховною Радою Автономної Республіки Крим не пізніш як за 90 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у кількості не менше 8 і не більше 25 осіб (якщо число суб’єктів перевищує 25, то їх участь у виборчій комісії здійснюється за допомогою жеребкування) за поданнями керівних органів (не більш як на 1 особу) відповідних місцевих організацій партій (блоків) за умови, що ці місцеві організації партій (блоки) зареєстровані в установленому законом порядку. Кожна місцева організація партії (блок) мають право на пропорційну частку керівних посад у територіальних виборчих комісіях. Дільнична виборча комісія утворюється відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як за 35 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії за поданням керівного органу районної, районної у місті, міської місцевої організації партії (блоку).

5. Кандидатів у депутати місцевих рад та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови можуть висувати зареєстровані в установленому законом порядку обласні, міські, районні, районні у містах організації політичних партій або виборчі блоки відповідних організацій політичних партій за умови, що ці партії зареєстровані в установленому законом порядку не пізніш як за рік до виборів. Громадянин України може самовисуватися кандидатом у депутати в одномандатному окрузі, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови шляхом подання заяви до відповідної територіальної комісії із зазначенням округу, де громадянин має бажання балотуватися на місцевих виборах.

6. На підтримку кандидата необхідно подати підписні листи з такою кількістю підписів виборців: кандидата на посаду сільського, селищного голови – не менш як 50 підписів; кандидата на посаду міського голови (міста районного значення чи міста, яке входить до складу міста республіканського в Автономній Республіці Крим, обласного значення, міста Севастополя) – не менш як 100 підписів; кандидата на посаду міського голови (міст республіканського в Автономній Республіці Крим, обласного значення (крім міст – обласних центрів, міста Сімферополя) – не менш як 200 підписів; кандидата на посаду міського голови міст Києва та Севастополя, Сімферополя, міст – обласних центрів – не менш як 300 підписів; кандидата в депутати сільської, селищної ради – не менш як 10 підписів. На підтримку виборчого списку кандидатів у депутати, висунутого місцевою організацією партії (блоком), необхідно подати підписні листи з такою кількістю підписів виборців: виборчого списку кандидатів у депутати міської ради (міста республіканського Автономної Республіки Крим, обласного значення, крім міст – обласних центрів, міста Сімферополя) – не менш як 500 підписів; виборчого списку кандидатів у депутати міської ради (міста Києва, Севастополя, міст – обласних центрів, міста Сімферополя) – не менш як 800 підписів; виборчого списку кандидатів у депутати районної, районної у місті ради, кандидатів у депутати міської ради (міста районного значення чи міста, яке входить до складу міста республіканського в Автономній Республіці Крим, обласного значення, міст Києва та Севастополя) – не менш як 200 підписів; виборчого списку кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, кандидатів у депутати обласної ради – не менш як 1000 підписів.

7. Помилки і неточності, виявлені в декларації про майно і доходи кандидата у депутати та на посаду сільського, селищного, міського голови, не є підставою для відмови в реєстрації кандидата у депутати та підлягають виправленню. До підстав скасування територіальною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидата у депутати місцевої ради, сільського, селищного та міського голови віднесено такі:

звернення кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидата у депутати не пізніш як за 5 днів виборів із заявою про відмову від балотування;

припинення громадянства України, визнання кандидата недієздатним чи набрання щодо нього законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину;

реєстрації кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови, або кандидатом у депутати в іншому окрузі по виборах до цієї ж місцевої ради, або включення його до виборчого списку по виборах до цієї ж місцевої ради;

виявлення територіальною виборчою комісією суттєвої недостовірності відомостей про кандидата у депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови щодо віку, місця його роботи, визнаної у судовому порядку, або приховування факту судимості за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

встановлення у судовому порядку факту підкупу виборців кандидатом у депутати, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови, а так само на його прохання або за його дорученням – іншими особами;

встановлення у судовому порядку, що підприємство, установа, організація, засновником, власником або членом керівного органу якої є кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови, під час виборчого процесу надавала виборцям гроші чи безоплатно або на пільгових умовах товари, послуги, цінні папери, кредити, лотереї, інші матеріальні цінності;

встановлення судом, що кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови, який займає посади, у тому числі за сумісництвом, в органах державної влади чи в органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах, організаціях, у військових частинах (формуваннях), утворених відповідно до законів України, залучає або використовує для проведення передвиборної агітації підлеглих йому осіб, службовий транспорт, зв’язок, устаткування, приміщення, інші об’єкти та ресурси за місцем роботи;

встановлення у судовому порядку, що кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови крім коштів свого виборчого фонду використовував при фінансуванні передвиборної агітації інші кошти;

витрати кандидатом у депутати, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови коштів у розмірі, більшому від установленої Законом граничної суми витрат виборчого фонду;

якщо кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови після оголошення йому територіальною виборчою комісією попередження в порядку повторно порушив вимоги Закону.

8. Передвиборна агітація по виборах депутатів, а також сільських, селищних, міських голів розпочинається за 30 днів до дня місцевих виборів і закінчується о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів. До передвиборної агітації не відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписи, кінозйомки, фотоілюстрації) про дії кандидатів у депутати, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією України або законами України. Розцінки вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу встановлюються відповідними засобами масової інформації не пізніш як за 130 днів до дня виборів у розмірі, який не може перевищувати відповідний середньозважений показник за останній квартал року, що передує року проведення виборів депутатів. Включення в інформаційні телерадіопрограми агітаційних матеріалів місцевих організацій партій (блоків), кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови або політичної реклами не допускається. Політична реклама повинна бути відокремлена від інших матеріалів і означена як така.

9. Виборчий фонд місцевої організації партії (блоку) формується за рахунок коштів місцевих організацій партії (блоку), а також добровільних внесків фізичних осіб; кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидата у депутати в одномандатному окрузі – за рахунок їх власних коштів та добровільних внесків фізичних осіб, а кандидата у депутати в одномандатному окрузі, висунутого місцевою організацією партії (блоку) – також і за рахунок коштів цих організацій. Гранична сума витрат коштів виборчих фондів прив’язана до кількості зареєстрованих виборців і не може перевищувати для місцевих організацій партій:

для територіальних громад з чисельністю до 20 тисяч виборців – 20 тисяч грн.;

для територіальних громад, районів, районів у містах з чисельністю до 50 тисяч виборців – 50 тисяч грн.;

для територіальних громад, районів, районів у містах з чисельністю до 100 тисяч виборців – 100 тисяч грн.;

для територіальних громад, районів, районів у містах, областей з чисельністю до 500 тисяч виборців – 250 тисяч грн.;

для територіальних громад, районів, областей з чисельністю до 1 млн. виборців – 500 тисяч грн.;

для територіальних громад, областей з чисельністю понад 1 млн. виборців, Автономної Республіки Крим – 1 млн. грн.;

Гранична сума витрат виборчого фонду кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови не може перевищувати половини суми, встановленої для організацій партій для відповідної територіальної громади. Гранична сума витрат виборчого фонду кандидата в депутати в одномандатному виборчому окрузі не може перевищувати 50 розмірів мінімальних заробітних плат. Добровільні внески однієї фізичної особи до виборчого фонду не можуть перевищувати 3 розмірів мінімальних заробітних плат. Фінансові звіти про надходження та використання коштів виборчого фонду місцевої організації партії (блоку), кандидата у депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, оприлюднюються територіальною виборчою комісією у місцевих друкованих засобах масової інформації у п’ятиденний строк з дня їх надходження до виборчої комісії.

Основні недоліки Закону

1. Відповідно до ч. 4 ст. 140 Конституції України районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Статтею 141 Основного Закону України визначено засади проведення виборів лише до сільських, селищних та міських рад (при цьому передбачено, зокрема, що депутати відповідних місцевих рад обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки). Стаття 141 залишила поза межами правового регулювання порядок формування районних та обласних рад. З системного тлумачення положень ч. 4 ст. 140 та ст. 141 Конституції можна дійти висновку, що порядок формування районних та обласних рад має відрізнятись від порядку формування сільських, селищних та міських рад і забезпечувати представництво в районних та обласних радах спільних інтересів територіальних громад. А це можливо лише у тому випадку, коли територіальні громади будуть представлені в районних та обласних радах однаковою кількістю представників. У разі, якщо б формування районних та обласних рад здійснювалось шляхом проведення виборів у багатомандатному окрузі (одномандатних округах), межі якого (яких) співпадають з межами відповідно району або області, районна або обласна рада представляла б інтереси лише тих адміністративно-територіальних одиниць, в яких зареєстровано найбільше виборців (наприклад, лише окремих міст зі значною кількістю населення або лише сіл та селищ (у випадку, якщо більша частина населення району, області проживає відповідно у селах або селищах). Таким чином, формування обласних та районних рад в порядку, передбаченому ч.1 ст. 141 для сільських, селищних, міських рад, на нашу думку, суперечить ч. 4 ст. 140 Конституції України. Відтак закладену у Законі ідею, згідно з якою депутати районних та обласних рад мають обиратись виборцями відповідно районів та областей на загальних виборах у багатомандатних округах, межі яких збігаються з межами районів (областей), на наш погляд, можливо реалізувати лише за умови внесення змін до ст. 140 Конституції України.

2. Законом передбачено, що вибори сільських, селищних та міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості – обраним вважається кандидат, за якого виборцями було подано голосів більше, ніж за будь-якого іншого кандидата. Основним недоліком такої системи є, зокрема, те, що кількість голосів, отриманих кандидатом-переможцем на свою підтримку може бути в декілька разів меншою, ніж кількість голосів, поданих за інших кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови (тобто фактично – проти кандидата-переможця). В результаті обраний за такою системою кандидат представлятиме не більшість виборців, зареєстрованих у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, а лише незначну їх частину (наприклад, 15–20%). В той же час, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» наділяє сільських, селищних, міських голів вагомими повноваженнями як у сфері організації роботи місцевих рад та їх виконавчих органів, так і широкими представницькими повноваженнями. На нашу думку, обсяг покладених на сільських, селищних та міських голів повноважень вимагає запровадження такої системи обрання відповідних посадових осіб на посаду, за якої вони б представляли більшість членів територіальної громади. Такою ситемою є, зокрема, мажоритарна виборча система абсолютної більшості з проведенням виборів у два тури (аналогічна тій, яку передбачено для виборів Президента України).

3. Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади вирішувати питання місцевого значення. Аналіз положень ст. 143 Конституції та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» свідчить про те, що сільські, селищні та міські ради відповідно до покладених на них повноважень вирішують переважно поточні господарські питання, а не формують політику. Формування політики, на наш погляд, здійснюється лише районними та обласними радами, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Київською та Севастопольською міськими радами, а також міськими радами в містах зі значною кількістю населення (1 і більше мільйонів жителів) та поділом на райони в місті. Затверджуючи програми розвитку областей і районів, районні та обласні бюджети, обласні та районні ради тим самим формують політику розвитку відповідних територій як в цілому, так і окремих адміністративно-територіальних одиниць, розташованих на території відповідно району або області. Відтак, на нашу думку, запроваджувати пропорційну систему виборів було б доцільно лише для виборів депутатів обласних (Київської та Севастопольської міських рад) та районних рад, рад великих міст (наприклад, обласного значення). Цілком очевидним є той факт, що оскільки районні в містах ради (такі ради, як і жителі районів у містах, за Конституцією взагалі не є носіями права місцевого самоврядування), ради невеликих міст (наприклад, районного значення) політики не формують (а вирішують лише поточні господарські питання) то говорити про доцільність запровадження пропорційної системи виборів до них, за якої лише місцеві організації прартій та блоків мають право висувати кандидатів в депутати відповідних місцевих рад, недоречно. Крім того, говорячи про оптимальний вид пропорційної системи, за якою мають формуватись районні, обласні ради, міські ради Києва та Севастополя, міські ради міст обласного значення, слід виходити з того, що в першу чергу професіоналізм відповідних кандидатів, а не їх партійна приналежність, є тим чинником, який визначає електоральні уподобання виборців. Тому запровадження пропорційної виборчої системи з голосуванням за так звані «закриті» партійні списки не в повній мірі дозволяє забезпечити представництво у відповідних радах тих депутатів, які добре обізнані з актуальними проблемами місцевого значення та мають власне бачення шляхів їх розв’язання. На нашу думку, пропорційна виборча система з голосуванням за «закриті» списки осередків партій (блоків) може бути запроваджена лише для виборів рад з незначною кількістю депутатів. Для виборів депутатів обласних рад, Київської та Севастопольської міських рад, на наш погляд, доцільно було б запровадити пропорційну систему виборів з голосуванням у декількох багатомандатних округах із застосуванням преференцій.

4. Законом пропонується запровадити пропорційну систему виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. На наш погляд, така система ускладнює представництво у Верховній Раді АРК корінних народів Криму (кримських татар, караїмів, кримчаків, вірмен, німців тощо). З метою забезпечення представництва у ВР АРК корінних народів, доцільно було б передбачити запровадження пропорційної системи виборів з голосуванням за списки місцевих організацій партій (блоків) не в одному, а в декількох багатомандатних виборчих округах (або змішаної виборчої системи, за якою половина складу ВР АРК обирається за списками місцевих партійних організацій, а половина – в одномандатних округах, межі окремих з яких збігаються з межами компактного проживання корінних народів).

5. Сьогодні далеко не всі політичні партії мають свої регіональні осередки на обласному рівні. В той же час Законом передбачається закріпити положення, за яким право висувати кандидатів у депутати обласних рад наділено лише обласні осередки партій, районних рад, сільських селищних, міських (міст районного значення) рад – районні організації партій; депутатів міських рад та міських голів – міські організації партій, Верховної Ради АРК – республіканські АРК організації партій. Такий підхід, на наше переконання, заслуговує на критичну оцінку. Так, можливе виникнення ситуації, за якої на виборах до міської або районної ради буде висунуто список кандидатів лише від однієї місцевої організації партії (через відсутність у інших партій осередків на відповідному рівні). Відповідно, всі кандидати, включені до такого списку будуть обрані до ради навіть за умови, якщо відповідний список буде підтриманий лише одним виборцем. Законодавче запровадження пропонованого у Законі підходу до регламентації порядку висування кандидатів може зумовити виникнення й іншої проблеми: якщо, наприклад, на районному або міському рівні зареєстровано місцеву організацію лише однієї партії, то громадянин для обрання його депутатом місцевої ради має бути висунутий саме цією місцевою організацією партії, програмну мету якої громадянин може не поділяти. Цілком очевидно, що відповідні положення Закону значно звужують гарантоване Основним Законом право громадян бути обраними до органів місцевого самоврядування.

6. Законом передбачено, що дільничні виборчі комісії утворюються територіальними виборчими комісіями, територіальні – місцевими радами. При цьому не передбачено механізмів вирішення ситуації, коли, наприклад, територіальна виборча комісія або місцева рада з тих чи інших мотивів (наприклад, політичних) блокує процес утворення комісій. На нашу думку, у Законі слід було б передбачити положення, згідно з яким у разі несформування територіальної або дільничної комісії у встановлений строк, комісія формується Центральною виборчою комісією. Крім того, місцеві ради взагалі доцільно було б позбавити права участі у формуванні виборчих комісій – такий підхід сприяв би узгодженню процедур формування органів управління виборчим процесом, передбачених іншими виборчими законами.

7. Заслуговують на критичну оцінку принципи побудови системи органів управління виборчим процесом. Передбачається, зокрема, що вищою ланкою в цій системі має бути територіальна виборча комісія. Недоліком такої побудови є зокрема те, що рішення територіальних виборчих комісій не можуть бути оскаржені у позасудовому (адміністративному) порядку, оскільки територіальна виборча комісія є комісією найвищого рівня. Відтак актуальним є питання кардинального реформування системи органів управління виборчим процесом. Доцільно передбачити, що вищим органом у цій системі є Центральна виборча комісія, яку водночас доцільно наділити контрольними та координаційними повноваженнями щодо організації роботи виборчих комісій, які забезпечують проведення місцевих виборів.

8. Основним видом відповідальності, до якого законом пропонується притягати учасників виборчого процесу за порушення вимог виборчого законодавства, є конституційно-правова відповідальність у вигляді скасування рішення реєстрацію кандидатів. Така санкція у багатьох випадках не відображує ступінь суспільної небезпечності діяння. Так, встановлюючи відповідальність у вигляді скасування реєстрації кандидатів від місцевої організації партії за використання останньою при фінансуванні передвиборної агітації крім коштів свого виборчого фонду інших коштів, або за перевищення граничного розміру витрат на виборчу кампанію, законадавець ставить учасників виборів у нерівне становище – один суб’єкт висування кандидатів може витратити на потреби передвиборної агітації 1 гривню «інших» коштів, а інший, наприклад, – декілька мільйонів. На наш погляд, скасування рішення про реєстрацію кандидатів слід застосовувати в якості санкції лише за найбільш небезпечні порушення норм виборчого законодавства (наприклад, підкуп виборців), в той час як за інші порушення доцільно передбачити адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, кратного розміру коштів, використаних з порушенням положень даного Закону. За окремі порушення відповідальність доцільно не передбачати взагалі

9. Ряд зауважень викликає закріплення в якості підстави для скасування рішення про реєстрацію кандидата встановлення судом, що організація, засновником, власником або членом керівного органу якої є кандидат у депутати, під час виборчого процесу надавала виборцям або членам виборчих комісій гроші чи безоплатно або на пільгових умовах товари, роботи, послуги, цінні папери, кредити, лотереї, інші матеріальні цінності. Використане в конструкції норми поняття «інших цінностей» створює умови для скасування реєстрації кандидатів, що здійснюють розповсюдження канцелярії з партійною символікою, календарів, газет тощо. На нашу думку, перелік «інших цінностей» слід обмежити.

10. Закон не передбачає забезпечення прозорості фінансування місцевих виборів. Встановлення обмежень на розмір витрат коштів виборчих фондів примушує суб’єктів виборчого процесу покривати витрати на виборчу кампанію за рахунок інших, ніж кошти виборчих фондів, джерел. Обмеження граничного внеску фізичної особи до виборчого фонду 3 мінімальними заробітними платами не дозволяє акумулювати необхідні для проведення передвиборної агітації кошти у відведений для агітації строк, відтак – змушує кандидатів фінансувати вибори за рахунок «тіньових коштів». Слід також відзначити, що Закон не встановлює жодних вимог до змісту та форми фінансових звітів про надходження та використання коштів виборчих фондів. За несвоєчасне подання таких звітів (або й взагалі неподання) не передбачено відповідальності. Невирішеною залишається проблема фінансування виборчих кампаній кандидатів третіми особами, які фінансують передвиборну агітацію за рахунок власних коштів та від власного імені.

11. З огляду на численні порушення в ході збору підписів на підтримку кандидатів, а також зважаючи на той факт, що кількість підписів на підтримку кандидата аж ніяк не свідчить про рівень його реальної підтримки виборцями, сумнівним видається запровадження в якості підстави реєстрації кандидата подання ним підписних листів. На нашу думку, альтернативною поданню підписних листів умовою реєстрації кандидатів має бути внесення кандидатами (суб‘єктами їх висування) виборчої застави.

12. Закон недостатньо чітко врегульовує порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності, що стосуються місцевих виборів. Зокрема, поза його регугулюванням опинились питання процедури розгляду скарг учасників виборчого процесу виборчими комісіями, доказування, прав учасників виборчого процесу у провадженнях, пов’язаних з розглядом скарг виборчими комісіями. На наш погляд, з метою забезпечення об’єктивності та неупередженості прийняття рішень по скаргам, пов’язаних з рішеннями, діями те бездіяльністю, що стосуються місцевих виборів, згадані питання мають знайти відображення у Законі.

13. Закон містить бланкетні (відсильні) норми в частині кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення норм виборчого законодавства. Проте, як відомо, правове регулювання адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення норм виборчого законодавства (зокрема, в частині її підстав та встановлених санкцій) є недосконалим. Варто також відзначити, що дія Кодексу України про адміністративні правопорушення поширюється лише на фізичних осіб, в той час як ряд порушень вимог Закону (наприклад, протиправне фінансування виборчої кампанії) може здійснюватись також юридичними особами, на яких дія КпАП не поширюється.

Висновки

Аналіз основних положень Закону свідчить про те, що у ньому не в повній мірі відображено досвід проведення виборів як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні. Актуальним залишається питання уніфікації процедури проведення місцевих виборів з процедурами проведення виборів, передбаченими новими Законами «Про вибори народних депутатів України» та «Про вибори Президента України».

Склали
Анжела Євгеньєва, Наталя Синьоока
Лабораторія законодавчих ініціатив