/ ГоловнаЦивільне право і процес Середа, 23 Березня 2016  
швидкий перехід
сервіс

Спеціальні умови відшкодування майнової шкоди заподіяної реабілітованим громадянам

Г. Яновицька 06.04.2004, 13:01

У ст. 3 Конституції України прямо зазначається, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

 

Цивільним законодавством закріплені фундаментальні загальні положення про підстави відшкодування громадянину шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб, державними або громадськими організаціями. Так, у ст. 44 ЦК України (загальні підстави відповідальності за завдану шкоду) зазначається, що шкода, завдана особі або її майну, підлягає відшкодуванню у повному обсязі. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що це сталося не з його вини. Звідси випливає, що загальною умовою відшкодування шкоди, завданої громадянину, склад цивільно-правового правопорушення, який містить такі складові: наявність заподіяння потерпілому шкоди, протиправність поведінки того, хто вчинив шкоду, причинний зв’язок між цією поведінкою і шкідливим наслідком, вина того, хто заподіяв шкоду.

 

Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, є деліктним зобов’язанням.

 

Підставами для віднесення цього випадку заподіяння шкоди в спеціальний делікт є і особливості застосування до нього загальних умов позадоговірної відповідальності, і наявність спеціальних умов, додатково встановлених законом.

 

На необхідність дотримання спеціальних умов відшкодування шкоди, завданої громадянину актами влади, звертав увагу професор О.І. Йоффе. Він, зокрема, вважав, що застосування цивільної відповідальності за шкоду, завдану актами влади, повинно відповідати загальним і спеціальним умовам. До загальних умов він відносив такі обставини: "…1) щоб дії посадових осіб були винними; 2) протиправними; 3) перебували в причинному зв’язку з наступним результатом". До цього він обов’язково додавав і спеціальні умови, необхідні для цивільної відповідальності за неправомірні акти влади. По-перше, шкода має бути завдана саме актами влади (інакше застосовуватимуться загальні норми про відповідальність за завдану шкоду); по-друге, щоб шкода, завдана громадянину, не підпадала під закон, який виключає відповідальність, а шкода, завдана організації, прямо передбачалася законом як достатня підстава відповідальності; по-третє, щоб акт влади був визнаний незаконним, як здійснений з перевищенням влади або хоча і в її межах, але без достатніх юридичних підстав.

 

Крім цього, у літературі до специфічних умов виникнення такої відповідальності відносять: службовий характер владно-розпорядчої діяльності заподіювача шкоди; спеціальний суб’єктивний склад; відсутність вини заподіювача шкоди.

 

До спеціальних умов відшкодування шкоди, завданої громадянину, треба також віднести обов’язок держави відшкодувати завдану шкоду незалежно від вини посадових осіб. Суть цього принципу полягає в тому, що держава й особа рівною мірою підвладні закону і несуть відповідальність за його невиконання. Водночас відносини між державою та особою встановлюються виключно на правовій основі у формі взаємних прав і обов’язків при обов’язковості норм закону.

 

Для уникнення відповідальності держави перед громадянами за неправомірні дії посадових осіб та її органів у політичній доктрині країни була проголошена панівна ідея про те, що держава як суб’єкт права безпосередньо не вступає у відносини зі своїми громадянами, Цю роль виконували державні органи. Цієї тези дотримувалося і законодавство. Наприклад, у Цивільному кодексі РРФСР 1922 р. говорилося не про відповідальність держави перед особою, а державних установ, та й то у разі прийняття спеціального закону.

 

Це положення було відтворене в ч. 2 ст. 89 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1961 р.), де зазначалося, що за шкоду, завдану неправомірними службовими діями посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, відповідні державні органи несуть майнову відповідальність у випадках і межах, передбачених спеціальним законом. Однак прийняття проекту такого закону під різними приводами відкладалося. Тому продеклароване положення цивільного законодавства залишалося нереалізованим протягом двадцяти років, оскільки застосовувати його було неможливо.

 

Не знайшло остаточного вирішення це питання і в Конституції 1977 р., де в ч. 3 ст. 58 лише проголошувалося право громадян на відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадовими особами при виконанні ними службових обов’язків. У ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 р. "Про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадовими особами при виконанні ними службових обов’язків" держава вперше визнавалася суб’єктом відповідальності у сфері цих правовідносин, утім, лише в окремих випадках: незаконного засудження та притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу – утримання під вартою, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

 

Шкода, завдана іншими незаконними процесуальними діями й рішеннями, залишалася без відшкодування. Тому в перших нормативних актах про реабілітацію жертв політичних репресій відповідальність держави за масові порушення законності замовчувалась і, по суті, перекладалася на місцеві органи влади.

 

Прикладом може бути Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про додаткові заходи по поновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30–40-х років" від 16 січня 1989 р., де була лише проголошена ідея політичної реабілітації. Прямо про відповідальність держави в цьому нормативному акті нічого не говорилося. Питання про відшкодування шкоди жертвам репресій було рекомендовано вирішити уряду і місцевим органам влади.

 

Одним із перших законів України, в якому чітко обґрунтовується принцип відповідальності держави перед особою, був Закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Ця ідея також проголошена і в Законі України "Про порядок відшкодування шкоди громадянину, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду". Цей конституційний принцип конкретизований в інших нормах Основного закону. Таким чином, на рівні Конституції визнано принцип верховенства права і його недержавне походження як нормального продукту людської життєдіяльності.

 

Наступною спеціальною умовою такої цивільно-правової відповідальності є відповідальність без вини. З таким твердженням не погоджується ряд авторів. Зокрема, С. Алексєєв зазначає, "що при відсутності закінченого складу правопорушення особа не може бути притягнена до цивільно-правової відповідальності". Відомий французький юрист Л. Дюгі ще на початку ХХ ст. виключав вину держави як підставу для її відповідальності. Він, зокрема, писав: "Держава не може бути винною. Необхідно, щоб існувала вина з боку осіб, що діяли від її імені й за рахунок держави".

 

На нашу думку, це правильне положення, але воно має загальний характер і не враховує деякі особливості цього делікту. А.О. Собчак пише, що відповідальність без вини є сенс установлювати в тих випадках, коли існує об’єктивна небезпека (ймовірність) виникнення випадкової шкоди. Однак з цієї загальної тези він робить виняток: "Коли ж заподіюється шкода неправильними службовими діями посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, то немає підстав говорити про підвищену ймовірність виникнення випадкової шкоди. Навпаки, з огляду на те, що діяльність цих органів детально регламентована нормами матеріального й процесуального законодавства, можливість заподіяння шкоди при її здійсненні зведена до мінімуму".

 

Д.В. Боброва слушно зазначає, що відповідальність судово-слідчих органів без вини посадових осіб – один із видів безвинної юридичної відповідальності, яка не має особливостей для будь-якої з галузей права. Неоднозначні підходи в цивільному праві до вирішення цієї проблеми дали підстави для виникнення різних теорій цивільно-правової відповідальності без вини. Це теорія "вини з винятком" або "теорія стимулювання". Її автор, А. Ашеров, вважає, що відповідальність за заподіяння шкоди за загальним правилом настає при наявності вини, а у випадках, передбачених законом, – незалежно від вини і навіть без вини. Близька до неї "теорія двох початків", за якою відповідальність можлива як при наявності вини, так і без вини, якщо це прямо передбачено в законі.

 

Цікавою у цьому плані є позиція Г. Матвєєва. Він запропонував теорію "вини і спеціальних юридичних фактів", або теорію вини і закону. На думку автора, відповідальність виникає як результат винного протиправного заподіяння шкоди. В тому ж випадку, коли закон передбачає відповідальність без вини, то треба вести мову не про відповідальність як таку, а про обов’язок відшкодувати шкоду і сплатити штраф. З цього випливає, що відповідальність виникає після вчинення правопорушення, а обов’язок відшкодування – після спеціальних юридичних фактів, прямо передбачених законом.

 

На думку М. Шумила, вина не потребує доказування і вважається існуючою з моменту винесення рішення органу про закриття кримінальної справи за реабілітуючими підставами чи винесення виправдовувального вироку. В цьому випадку встановлення вини не вимагається. Визначальним є незаконність кримінального переслідування і заподіяння шкоди особі. Тому в ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, суду і прокуратури" говориться, що майнова і моральна шкода особам, які підлягають реабілітації, відшкодовується незалежно від вини посадових осіб.


версія для друку   |  обговорити у форумі   |  відгуки і пропозиції
/ Головна / Цивільне право і процес /
Copyright © 2006 Юриспруденція
Всі права застережено.
Ідея та концепція: Юриспруденція
Якщо інше не зазначено в самих публікаціях, всі права на них (статті, дослідження, інформаційні та наукові повідомлення тощо) належать відповідним авторам і охороняються у відповідності з чинним законодавством України. Передруки та цитування вітаються за умови гіперпосилання .